Сім'я, заснована на підпорядкуванні владі домовладики, називалась агнатською („родичі по батькові"). Кровний зв'язок на той час не мав правового значення. Жінка, яка виходила заміж і переходила жити до свого чоловіка, займала становище дочки його батьків. При цьому вона втрачала правовий та родинний зв'язок зі своїми кровними родичами та батьками. Наприклад, вона не могла вступити у спадщину після смерті своїх батьків.

Агнати могли бути пов'язані між собою і кровним зв'язком (наприклад, батько і його діти, онуки), але юридичне значення мало лише підпорядкування владі paterfamilias. При цьому агнатське споряднення визначалося лише по чоловічій лінії.

Після смерті paterfamilias його дорослі сини ставали носіями влади в своїх сім'ях, а дружини і діти підпадали вже під їхню владу.

Міцна залежність підвладних членів сім'ї від її глави помітно стримувала вільний обіг. Хто наважиться укладати правочин з підвладним, якщо все одержане переходило у власність paterfamilias, а останній до того ж ні за що не повідав і ні до чого не зобов'язувався?

Порівняйте: навіть за пекулієм власник раба приймав на себе обов'язки за ті правові дії, які укладав його раб. А тут цього не було. До того ж підвладні члени сім'ї не мали ніякого майна як засобу забезпечення договору.

Зростання приватної власності, накопичення матеріальних благ в руках окремих сімей породжувало прагнення батьків закріпити власне майно за кровними нащадками, передусім — дітьми. Агнатське споріднення суперечило ому природному бажанню батьків. Поступово римляни надають перевагу кровному спорідненню, що стало основою нової, когнатської сім'ї, яка пов'язувала людей кровними узами.

Деякий час обидва види сім'ї співіснували, але когнатська сім'я за нових мов поступово витіснила агнатську.

Кровне споріднення визначали за лініями і ступенями.

Родичі дружини, з одного боку, й родичі чоловіка, з іншого, є між собою свояками. Брати й сестри, що мають спільного батька і спільну матір, є повнорідними братами й сестрами. Брати й сестри, які мають спільну матір, але різних батьків, - єдиноутробні. Якщо ж у них спільний батько, проте різні «матері - вони єдинокровні. Ті й інші називаються неповнорідними братами й» сестрами. Якщо ж у них різні батьки й різні матері, то вони не знаходяться в кровному спорідненні і називаються зведеними.

Визначення лінії ступеня споріднення має важливе значення для встановлення прав на спадщину, оскільки в спадковому праві діє принцип: більш близький ступінь споріднення усуває від спадщини родичів більш дальшого ступеня.

Характерні особливості римської сім'ї знайшли відбиток у римському сімейному праві, яке відзначається завершеністю, послідовністю. Багато його положень збереглося до наших часів.

Сім'я починається з шлюбу. Римські юристи приділяли багато правовим питанням шлюбних відносин, вивчивши та проаналізувавши їх, дали відповідні оцінки їх різновидам.

Давньоримське суспільство намагається ідеалізувати сім'ю. Римські досить ідеалістично визначали шлюб. Наприклад, Модестін писав: „Шлюб є чоловіка і жінки, союз на все життя, єднання божественного і людського права".

Водночас римляни не приховували, що дружина ніколи не займала рівного чоловіком становища, завжди перебуваючи в залежності від батька, чолові онука. При чому йдеться не просто про традицію, моральну чи матеріальну залежність, а про правову нерівність.

Римському праву були відомі два види шлюбу:

а) законний римський шлюб;

б) шлюб, що укладався між іншими вільними особами, які не римського громадянства і які не мали права укладати римський законний Шлюбні відносини між рабами називались контуберніумом.

Римський законний шлюб в свою чергу поділявся на:

- шлюб з чоловічою владою (cum manu);

- шлюб без чоловічої влади (sine manu).

Законний римський шлюб укладався відповідно до норм квіритськс права і допускався лише між римськими громадянами. Шлюб між римськими громадянами і латинами, вільновідпущениками і перегринами забороняй Шлюб перегринів відбувався відповідно до норм свого національного права Латини, вільновідпущеники, колони укладали шлюб відповідно до свого статус Проте такі шлюби не породжували правових наслідків римського законне шлюбу. Діти від таких шлюбів статусу римських громадян не набували.

А як бути у тому випадку, коли особи мали між собою фактичні шлюбні відносини, а вступити в законний шлюб не могли (різне громадянство наприклад)? Римляни знайшли вихід з такого становища, запровадивши інститут конкубінату, під яким розумілось стійке співжиття чоловіка і жінки з наміром утворити сім'ю.

Конкубінат фактично не супроводжувався правовими наслідками:

діти не набували імені і статусу свого батька;

вони не мали права, на аліменти;

діти не отримували статусу свого батька, не успадковували майно і мали статусу шлюбних дітей;

на дітей не поширювалася батьківська влада;

жінка не поділяла соціального статусу і громадського стану свого конкубіна (чоловіка).

Незважаючи на моногамний характер римської сім'ї, для чоловіка можна було перебувати в конкубінаті з іншою жінкою. І навпаки, всяке співжиття заміжньої жінки з чужим чоловіком давало право законному чоловікові її вбити.

Законний римський шлюб сит тапи (з чоловічою владою) передбачав повну залежність жінки від чоловіка або домовладики. Вона займала становище дочки свого свекра, повністю позбавляючись агнатських зв'язків зі своїми батьками. Влада чоловіка була фактично необмеженою.

Шлюб sine manu (без чоловічої влади) відображений уже в Законах XII Таблиць. Відповідно до нього, жінка не підпадала під владу чоловіка при тій умові, що наприкінці кожного шлюбного року вона повинна була три доби перебувати за межами свого дому. Умовами укладення шлюбу були:

а) згода тих, хто вступав у шлюб, та