Відсутність уваги до проблем розвитку середнього бізнесу відбилося у відсутності його статистичного визначення аж до 2002 року, і відповідно, у відсутності статистичних даних, що характеризують його динаміку і роль в економіці. Статистичне визначення середнього бізнесу (як підприємств із чисельністю зайнятих від 51 до 250 чоловік), що з’явилося у 2002 році, у цілому. Дані відповідають аналогічним визначенням в інших країнах показують, що хоча в економіці України великий і дуже великий бізнес як і раніше займає домінуюче положення, сектор МСП відіграє істотну роль. На МСП працює 47% усіх зайнятих і виробляється 35% ВВП. У самому секторі МСП приблизно половина зайнятих і виробленого валового внутрішнього продукту припадає на середній бізнес.

У середньому, продуктивність праці в секторі МСП нижча, ніж на великих підприємствах і складає лише 60% від рівня останніх. У той же час всередині сектора МСП найменш продуктивними виявилися середні підприємства: продуктивність праці на них складає лише 89% від відповідного показника на малих і 76% - на мікропідприємствах. Цей факт заслуговує на особливу увагу, оскільки суперечить теоретичним очікуванням. У чому ж справа? Однією з можливих причин є специфічний шлях виникнення сучасного середнього сектора української економіки, і як наслідок, його особливості з точки зору відносин власності. На відміну від розвинутих країн Заходу, де середній бізнес виріс з успішних приватних малих підприємств, в Україні середній сектор утворився, в основному, у процесі приватизації державних підприємств як середнього, так і великого розміру. В останньому випадку сучасні середні підприємства утворювалися з приватизованих великих підприємств, що у процесі реструктуризації зробили істотні скорочення персоналу і перейшли в категорію середнього бізнесу, або з підрозділів великих вертикально інтегрованих виробництв, що розукрупнювались до або в процесі приватизації. Це означає, що українські середні підприємства замість зразка успішної і динамічно зростаючої приватної ініціативи представляють собою сектор, який багато в чому успадкував проблеми старих державних великих підприємств і має потребу в істотній реструктуризації.

Специфічний шлях формування українського середнього сектора визначив властиві йому особливості структури власності. У країнах Західної Європи середні підприємства, що виросли з малих фірм, належать невеликій групі власників (часто членам однієї або двох родин), що беруть активну участь у їхньому керуванні. Це мінімізує конфлікти корпоративного керування. В Україні ж середній сектор у значній мірі представлений акціонерними товариствами (частіше всього, відкритого типу) з розмитою структурою власності, що веде до істотних проблем корпоративного управління і позначається на ефективності операцій. 65.5% від загальної чисельності середніх підприємств, що ввійшли у вибірку, являли собою акціонерні товариства (в тому числі 46,2% ВАТ і 19,3% ЗАТ), у той час як приватні підприємства і товариства складали лише 11,8%. Дослідження також показало, що зміни в структурі власності середніх підприємств відбуваються досить повільно і поки що не сприяють появі середніх фірм західного зразка. На середніх підприємствах України домінують інсайдери, які контролюють дві третини власності. Власність менеджерів росте дуже повільно і не досягає поки навіть рівня, достатнього для блокування рішень, близько 40% власності «розмиті» між неуправлінськими інсайдерами. Хоча спостерігається деяка концентрація власності в руках українських аутсайдерів, вона поки що не забезпечила виділення ефективного власника, що має вирішальне значення для прийняття стратегічних рішень.

2.2 Позитивні і негативні наслідки втручання держави в діяльність підприємств

Держава гарантує дотримання законних прав та інтересів кожного підприємства. При здійсненні господарської і іншої діяльності підприємство має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення в межах чинного законодавства України. Окрім передбачених законодавством випадків, втручання державних і громадських органів, політичних партій і рухів у діяльність підприємства не дозволяється. Збитки (включаючи очікуваний, але не одержаний прибуток), заподіяні підприємству з вини державних органів або їх службових осіб, мають бути відшкодовані за рахунок останніх.

Держава забезпечує будь-якому підприємству рівні економічні і правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних методів та антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств шляхом надання пільг при оподаткуванні та одержанні державного кредиту, створення фондів сприяння розвитку малих підприємств тощо.

Контроль за окремими видами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція та державні органи, що виконують нагляд за безпекою виробництва і праці (включаючи екологічну безпеку) в межах своєї компетенції, встановлюваної відповідними законодавчими актами України. Якщо вимоги цих органів виходять за межі їх повноважень, підприємство має право не виконувати такі вимоги.

За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової та податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції і інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України (сплачує штрафи, відшкодовує заподіяні збитки). Проте це без згоди споживача не звільняє підприємство від виконання зобов'язань щодо поставок продукції, здійснення робіт або надання послуг у повному обсязі та відповідні строки.

2.3 Особливості державного регулювання підприємницької діяльності

Державне регулювання підприємництва є напрямом державної політики, спрямованим на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та способом, що встановлюються Конституцією та