Завдання і функції державного регулювання реалізуються у конкретних діях органів і посадових осіб, що здійснюють вплив на суб’єктів господарювання.

Наступним у реформуванні державного управління економікою після Концепції став Указ Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”. Більшість фахівців вважає, що саме із появою цього Указу розпочався перший етап процесу впровадження в Україні регуляторної реформи.

А із введенням у дію Указу Президента України “Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва” розпочався процес упровадження в Україні регуляторної реформи. Ст. 1 цього Указу встановлювала, що єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва визначається діяльність, спрямована на досягнення оптимального регулювання державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність. Згідно зі ст.2 Указу, засобом здійснення цього напряму державного регулювання є впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності.

Поява згаданого вище Указу зробила реальністю реалізацію ідеї формування у процесі прийняття державних рішень відповідних механізмів, які б перешкоджали появі економічно неефективних та недоцільних нормативно-правових актів із питань підприємницької діяльності на етапі їхньої підготовки. Ця ідея знайшла своє відображення у Концепції державного регулювання у сфері підприємництва, яка була підготовлена в 1999 р. групою фахівців під егідою Держпідприємництва. Концепція регулювання проголосила нові принципи державного регулювання і процедури підготовки, розгляду та прийняття регуляторного акту, що давало б змогу максимально врахувати в них загальні суспільні інтереси.

Відповідно до Концепції упорядкування нормативного регулювання підприємництва мало здійснюватися шляхом додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади наступних актуальних принципів, а саме: підготовки аналізу регуляторного впливу, яким повинен супроводжуватися проект регуляторного акта, та обов’язкового погодження проекту регуляторного акта з Держпідприємництвом. Воно було спрямоване на додержання принципу доцільності, достатності та відповідності нормативного регулювання вимогам ринкових відносин, а також принципу ефективності та здійснення досягнення позитивних економічних і соціальних результатів впровадження регуляторних актів і т.п.

З 1 січня 2004 р. набрав чинності Закон України № 1160 “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, який став головним елементом у системі законодавства з питань державного регулювання у сфері підприємництва і розпочав процес впровадження регуляторної реформи в Україні. Цей Закон визначає правові та організаційні засади реалізації державного регулювання у сфері господарської діяльності з урахуванням практики застосування Указів Президента “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”, “Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва” та інші нормативно-правових актів, що входять до системи нормативно-правових актів, які регулюють цей напрям державної політики.

Закон України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” було розроблено на достатньо високому нормотворчому рівні із врахуванням практичного досвіду правового регулювання сфери підприємництва. Утім, слід звернути увагу на деякі технічні та змістовні моменти.

Як зауважив В. Мамутов, у регуляторному Законі знайшли відображення і розвиток понятійний апарат і деякі загальні положення Господарського Кодексу (надалі – ГК). Цей закон, як і ГК, є спрямованими на удосконалення правового регулювання господарських відносин, зокрема, на “зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання і усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, здійснюваної у межах, у порядку і способами, встановленими Конституцією та законами України” (п.1 ст.1). Для досягнення цих цілей закон регламентує не господарську діяльність безпосередньо, а процедуру правотворчості у розглянутій сфері .

Водночас, на думку Кужель О.В. закон закладає механізм реалізації державної регуляторної політики: методичне та організаційне забезпечення, взаємодія органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з громадськими об’єднаннями; розроблену систему адміністративних процедур підготовки та впровадження нормативно-правових актів.

Держава і підприємництво вступають у відносини, в яких кожна зі сторін має значний вплив. Держава має потребу в підприємництві, оскільки ринкова система забезпечує її (без особливих додаткових витрат) матеріальними ресурсами, послугами і товарами, фінансовою підтримкою державних програм і т.п.

У свою чергу, підприємництво має потребу в державі, оскільки йому необхідне законодавство, що регламентує правила економічної діяльності, її безпеки, захисту і стабільності, а також функціонування монетарної системи, стабільної економічної і соціальної інфраструктури. Підприємництво покладається на конституційний захист і державну підтримку підприємництва як основного інституту суспільства, що забезпечує одержання прибутку, зайнятість населення і підвищення його життєвого рівня. Результатом таких взаємин є «змішана» економіка, у якій взаємодіють її суспільний та приватний сектори.

Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави. Держава встановлює «правила гри» на ринку.

Відносини між державою і підприємництвом можуть виявлятися у конфліктах чи тертях, однак ці відносини не є настільки ворожими, як це іноді намагаються представити. Адже саме державне регулювання створює те середовище, у якому діють підприємці, забезпечуючи захист права власності, виконання договірних зобов'язань і т.п., що є істотним для діяльності підприємців. Така ворожість більше стосуються посадових і службових осіб державних органів, котрі зловживають своїми повноваженнями, порушують права і законні інтереси підприємців.

Як відомо, одні учені вважають, що для розвитку економіки є необхідною відмова держави від регулювання більшості сфер підприємницької діяльності.

Інші вчені, навпаки, наполягають на значному посиленні ролі держави в регулюванні підприємництва для забезпечення суспільних (публічних) інтересів. На нашу думку, дійсно ефективне регулювання має бути побудоване на більш тісному співробітництві між державою і підприємництвом.

Найбільш прийнятним і оптимальним варіантом відносин між державою і підприємництвом варто вважати відносини співробітництва. Необхідність у відносинах співробітництва між державою і підприємництвом, зокрема, підтверджується досвідом і успіхами Японії, Кореї, Тайваню й інших держав, чиї національні