План

Вступ.

1. Склад і система позовів

2. Речовий та особистий позови у Римському праві

3. Позов строгого права

4. Позов за аналогією

5. Позов за фікцією

Список використаної літератури.

Вступ

У римському праві позов позначався терміном actio. Смисл терміна actio в епоху легісакційного процесу, як уже відомо, означав певну процесуальну діяльність особи, яка зводилися до виконання встановленого ритуалу. У класичному римському праві позов - actio визначався як передбачений едиктом магістрату засіб домогтися за допомогою судового процесу рішення, яке відповідало б інтересам даної особи. Інакше кажучи, позов - це звернення до суду за захистом схюго порушеного права.

В епоху формулярного процесу судові магістрати, переважно претори, мали право в силу своєї влади - imperium давати судовий захист новим відносинам, враховуючи принципи справедливості і добросовісності, а не наявні норми цивільного права. Тому практично першорядне значення мало питання, чи надає претор у даному випадку позов. Відповідь на це запитання можна було знайти в преторському едикті. Поступово формули позовів у практиці преторів типізуються, тобто виробляються типові форми для окремих категорій позовів.

1. Склад і система позовів

У класичному римському праві позов є правом до-магатися через суд того, що тобі належить, тобто по-зов — це звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Під час дії формулярного процесу претор мав право дава-ти позов, виходячи з принципу добра, справедливості, а не з наявності норми права. Була розроблена ціла система по-зовів. У преторських едиктах постійно публікувалися фор-мули окремих позовів, розроблених щодо відносин, які от-римали правовий захист з боку претора. Такі позови були створені для захисту від правопорушень основних приват-ноправових інститутів і приведені до певної системи .Роз-глянемо найтиповіші з них.

Складається чітка система позовів. Розглянемо найтиповіші з них: позови речові (actio in rem) і позови особисті (actio in personam).

Римляни вважали, що право власності, сервітутне, заставне таїнше речове право може бути порушено будь-якою третьою особою. При цьому заздалегідь невідомо, хто саме буде можливим порушником права. Тому римляни говорили, що для захисту такого права позов дається проти будь-якої третьої особи, яка буде порушником права певної особи. Позов у такому випадку називається actio in rem - речовий позов. Термін actio in rem показує, що відповідачем за цим позовом може бути кожний, у кого виявиться чиясь річ, або той, хто по-сягне на дану річ. Захист за допомогою речового позову дістав назву абсолютного захисту. Серед речових позовів найпоширеніші віндикаційні та негаторні позови, про які детальніше мова йтиме у наступному розділі.

2. Речовий та особистий позови у Римському праві

Якщо предметом спору є право на річ, то це — речовий позов. Захист засобом речового позову на-зивається абсолютним захистом.

Коли предметом спору є певна дія, право вимагати вико-нання якої належить позивачеві, — це особистий позов. Захист за допомогою особистого позову дістав назву відносного захисту. Розрізнялися позови суворого права і позови доброї совісті. Основна їх відмінність в тому, що при розгляді позовів су-ворого права суддя керується буквою договору чи закону і не може від цього відступити, навіть коли припустилися помилки. При розгляді позовів доброї совісті суддя поглиб-лювався у зміст договору, в справжню волю сторін, з'ясову-вав передусім, до чого сторони прагнули при укладенні до-говору, а не що було виражено в букві договору чи закону.

За обсягом і метою майнові позови поділялися на три види:

1 Позови для поновлення порушеного майнового права.

2. Штрафні позови, що мали на меті піддати відповідача певному приватному покаранню — штрафу.

З Позови, спрямовані на відшкодування заподіяних збитків і покарання відповідача

Захист права власності має різноманітні способи, методи, форми. Розглянемо лише речево-правові засоби цього захисту, які римське право розробило досить ґрунтовно. Це три спеціальних позови: віндикаційний, негаторний і прогібіторний. Пізніше преторська практика додала до них ще один – action in rem Publiciana.

Віндикація – витребування своєї речі власником, що не володіє, від не власника, що не володіє.

Негаторний позов – позов про заперечення. Він застосовувався для усунення перешкод, що заважали власнику здійснювати правоможність користування річчю.

Прогібіторний позов – був подібний до негаторного позову, однак відрізнявся від нього тим, що міг бути пред’явлений, якщо порушення права власності ще не відбулося, але відбудеться в майбутньому.

Actio in rem Publiciana – за змістом був практично подібний до індикаційного, але стосувався конкретних юридичних казусів.

Позов, який мав назву actio in, personam - особистого позову, давався для захисту правовідносин особистого характеру між двома або декількома певними особами. Ці правові відносини випливають, здебільшого, з договору або іншого позадоговірного зобов'язання. Наприклад, А позичив 100 асів у В. Тому В має право вимагати повернення боргу тільки від А і ні від кого іншого. По-рушити право в даному випадку може тільки А. Отже, можливий порушник такого роду права відомий заздалегідь і позов у цьому випадку має назву actio in personam. Захист за допомогою особистого позову носить назву відносного захисту.

3. Позов строгого права

Для повної характеристики римської позовної системи необхідно розглянути ще й інший поділ позовів.

Позов строгого права (actio stricti juris). У цих позовах суддя вирішує справу на підставі букви закону або договору і не має права це порушити, навіть якщо допущена явна помилка. Позови строгого права є відображенням стародавніх часів, коли в судах панував надзвичайний формалізм.

Позов, що грунтується на добросовісності і справедливості (actio bone fidei). Цей позов є породженням часів