План

Вступ.

1. Походження і зміст формулярного процесу

2. Загальне поняття формулярного процесу

3. Формулярне судочинство.

Список використаної літератури.

Вступ

У другій половині періоду республіки Рим перетворився в могутню державу. Легісакційний процес із своїм формалізмом уже не задовольняв потреб економічної практики. Вимагалися радикальні зміни За повідомленням Гая, законом Ебуція між 149 і 126 рр і двома законами Юлія (час прийняття невідомий) до цивільного судочинства були внесені істотні зміни, які грунтовно змінили легісакційний процес. Вони в основному зводилися до того, що позивач звільнявся від неухильного обов'язку формулювати свої вимоги в чітко встановленій формі Обов'язок юридичне грамотно, відповідно до закону формулювати позовні вимоги перекладався на претора.

Позивач мав тепер право викладати претору свої позовні вимоги вільно без дотримання формальностей і ритуалів. Вислухавши пояснення сторін, їхні докази й заперечення претор самостійно формулював юридичну сутність позову. Зміст спору він викладав в спеціальній записці судді, яку почали називати формулою, звідси і назва нового порядку судочинства. Формулярний процес, як і легісакційнйй. поділявся на дві стадії. Він не тільки реформував застаріло римське судочинство, а й закріпився у другій половині періоду республіки настільки, що внаслідок своїх безсумнівних переваг виявився здатним обслуговувати рабовласницький стан весь наступний період — принципат — до встановлення абсолютної монархії.

1. Походження і зміст формулярного процесу

Виникнення нової судової процедури — формулярного процесу зв'язується з історичним переродженням початкових видів легісакціонного судочинства. Через більшу гнучкість на перший план по загальновживаності стали поступово виходити види, пов’язані з вільним призначенням судді. Легісакціонне судоговоріння ставало переважно обрядовим боком, а власне встановлення судової істини і вирішення суперечок здійснювалося в інших, не строго запропонованих законами умовах. Законодавством 11—1 ст. до н.е. була нарешті прямо встановлена перевага нових форм судового розгляду, заснованих на активній ролі преторської юстиції.

Зміст формулярного процесу (actiones per formulas) складався в тому, що юридичний предмет суперечки формулювала не сторона, що заявляла позовну вимогу, а претор. Позивач і відповідач викладали справу перед магістратом у будь-яких виразах, маючи на увазі насамперед свій дійсний інтерес і обставини реальні, а не те, що передбачалося за аналогічним випадком вимогами древнього права, як це було раніше. Претор сприймав юридичну сутність суперечки (тобто грав одночасно роль і юрисконсульта, і свого роду представника вищого правового нагляду) і викладав цю сутність у спеціальній записці, адресованій судді — formula. Формули не були зв'язані з вимогами закону з приводу справи, а по суті вони представляли втілення власної преторської правотворчості, на яку він був уповноважений обсягом своєї влади. На відміну від древнього права і від формальних предписань закону судочинство по формулі передбачало альтернативність результату справи по одному позову, тобто було більш економним і більш гнучким. Формула надходила до судді який вів судочинство по старому у вільній манері, як і було на стадії in judicio.

2. Загальне поняття формулярного процесу

Формулярний процес був нормальним цивільним процесом не тільки в кінці республіки, але й протягом усього періоду принципату. Однак з встановленням імперії поряд з цим нормальним процесом, розділеним на jus і judicium, розвивається так званий екстраординарний процес, який не знав цього поділу. Поступово екстраординарний процес витісняє процес формулярний і до початку періоду абсолютної монархії стає вже єдиним. Зміна ця відбувалася таким шляхом.

Уже в стародавні часи в таких випадках, коли особа не знаходила собі захисту в цивільному праві Цу формах звичайного цивільного процесу, вона могла звернутися до магістрату захистити її адміністративними заходами влади. Якщо магістрат вважав прохання слушним, то він сам розглядав справу, виносив те чи інше рішення. Такий адміністративний розгляд справи відомий у сфері діяльності різних римських магістратів під час вирішення підвідомчих їм справ. Щодо преторів, то вони, навпаки, порівняно зрідка вдавалися до цього суто адміністративного прийому, надаючи перевагу в даних випадках переведенню справи на шлях звичайного судового розгляду за допомогою інтердиктів, стипуляції тощо. Внаслідок цього екстраординарний процес у період республіки був явищем рідкісним і випадковим.

Але з встановленням імперії сфера застосування екстраординарного процесу чимраз більше поширюється. Імператор як перший в державі магістрат мав право на таке вирішення всяких справ, й імператори дедалі ширше користуються цим правом, беручи на свій безпосередній розгляд справи, які чимось привернули їхню увагу або про які їх просили зацікавлені особи. З підвищенням кваліфікації імператорських чиновників зростає їхня юрисдикційна роль: у зв'язку з своїми поліцейськими функціями вони розглядалий приватні спори, причетні до поліцейських справ. Із занепадом преторської творчості і припиненням розвитку преторського едикту нові відносини, які зароджувалися, могли знайти собі захист тільки в екстраординарному порядку.

Та особливого поширення набуває екстраординарний процес в імператорських провінціях, правителі котрих як делегати імператора освоюють прийоми цього процесу і щораз частіше вдаються до особистого розгляду справи від початку й до кінця. За імператора Діоклетіана і в Римі судова влада остаточно перейшла до рук префектів. У 294 р. Діоклетіан видав наказ, згідно з яким пра-вителям провінцій було доручено самим вирішувати цивільні справи.

Заміна формулярного процесу екстраординарним означала докорінну зміну в ряді основних принципів. Зокрема, розгляд справ втратив публічний характер, усний процес замінювався письмовим, що було порушенням демократичних принципів попередніх видів процесу. Якщо у формулярному процесі розгляд справи по суті і саме рішення в ідеї ґрунтувалися на згоді сторін, то тепер весь процес будується на засадах влади; рішення є не