ж) неможливість використання земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, за її цільовиму призначенням. Якщо в результаті використання обслуговуючої земельної ділянки власником (користувачем) пануючої ділянки відповідно до умов установленого сервітуту виникне ситуація, при якій власник (користувач) обслуговуючої земельної ділянки не зможе використовувати її за цільовим призначенням, то в останнього виникає право вимагати припинення земельного сервітуту. Наприклад, якщо в рамках користування таким земельним сервітутом, як право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню чи через сусідню земельну ділянку, на такій ділянці значно підвищиться рівень ґрунтових вод і стане неможливим ведення сільськогосподарського виробництва і т.п., то у власника (користувача) такої ділянки виникає право вимагати припинення земельного сервітуту. Якщо власник (користувач) пануючої земельної ділянки, з огляду на наслідки користування сервітутом, не відмовиться від нього добровільно, то власник (користувач) обслуговуючої ділянки може звернутися в суд із заявою про скасування земельного сервітуту саме у зв”язку з неможливістю використання земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, за її цільовиму призначенням.

Земельні сервітути по новому Цивільному кодексу України. Слід зазначити, що після прийняття і введення в дію Земельного кодексу України, 16 січня 2003 р. Верховна Рада України затвердила новий Цивільний кодекс, що вступає в дію з 1 січня 2004 р. На жаль, Цивільний кодекс містить ряд положень про земельні сервітути, яких немає в Земельному кодексі. Мова йде про такі види земельних сервітутів, як емфітевзис і суперфіцій. Згідно ст. 407 ЦК, емфітевзис являє собою право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, яке встановлюється договором між власником земельної ділянки й особою, що виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою. А суперфіцій – це право користування земельною ділянкою для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових і інших споруд і будинків, надане власником земельної ділянки іншій особі (ст. 413 ЦК). Як передбачено Цивільним кодексом, емфітевзис і суперфіцій можуть виникати на підставі чи договору шляхом успадкування.

За своїм соціально-економічним призначенням і правовим змістом, емфітевзис і суперфіцій є інститутами, що мають багато спільних рис з інститутом оренди землі. Основні відмінності між ними полягають у тому, що право емфітевзиса і право суперфіція, на відміну від права оренди землі, можуть установлюватися на невизначений термін і відчужуватися на підставі цивільно-правових правочинів. Емфітевзис і суперфіцій широко застосовувалися в Древньому Римі й у період Середньовіччя. На наш погляд, у сучасних умовах в Україні впровадження зазначених земельних сервітутів є недоцільним, оскільки всі суспільні відносини, пов'язані з передачею власником своєї земельної ділянки в користування для сільськогосподарських чи інших потреб, можуть бути врегульовані шляхом укладення договору оренди землі. У порівнянні з емфітевзисом і суперфіцієм, інститут права оренди землі є простим і практичним правовим механізмом передачі прав користування землею, і, вважаємо, цілком витисне застарілі правові форми передачі прав на земельні ділянки з практики регулювання земельних відносин.