План

Вступ

1. Поняття права на працю

2. Джерела, які визначають порядок утворення трудових правовідносин.

3. Основні умови праці:

3.1. Робочий час;

3.2. Час відпочинку;

3.3. Оплата праці;

3.4. Охорона праці.

4. Відповідальність за недотримання або порушення умов праці:

4.1. Дисциплінарна відповідальність;

4.2. Матеріальна відповідальність.

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Центральне місце у системі законодавства України займає Конституція України. Норми Конституції мають найвищу юридичну силу. Тому у зв’язку з набранням чинності Конституції України КЗпП, інші закони, що містять норми трудового права, підзаконні нормативні акти зберегли чинність лише, оскільки вони не суперечать Конституції (п. 1 Розділу ХV „Перехідні положення Конституції”, п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”).

Прийняття Конституції означало великий крок вперед у формуванні правової держави в Україні. Воно загострило увагу до проблеми відповідності законів Конституції, відповідності підзаконних актів законам, до проблеми субординації нормативних актів. У зв’язку з цим багато норм законодавства про працю повинні бути заново осмислені щодо умов правової держави. Відповідним чином повинна бути скоригована і практика їх застосування.

Основним законодавчим актом, що регулює трудові та пов’язані з ним відносини, є Кодекс законів про працю. Його роль, як основоположного нормативного акту виявляється, насамперед, у чисто кількісних характеристиках. КЗпП є основним щодо кількості норм трудового права, що містяться в ньому, щодо сфери суспільних відносин, що він регулює.

З точки зору забезпечення пріоритету Кодексу законів про працю у регулюванні трудових відносин викликає інтерес питання по його співвідношення із Законом „Про зайнятість населення”, ч.1 ст.6 якого аналогічно ст. 4 КЗпП встановлює, що „відносини зайнятості в Україні регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України, прийнятими відповідно до цього Закону”. На перший погляд, перед нами очевидна колізія, яка повинна вирішуватися шляхом визначення необхідності переважного застосування Кодексу законів про працю. Насправді ж це не зовсім так. На мою думку, співвідношення КЗпП і Закону „Про зайнятість населення” значно складніше.

Відповідно до ст. 1 Закону „Про зайнятість населення” робота на умовах трудового договору є окремим видом зайнятості, асам Закон містить у собі ст. 8 „Пава громадян на працевлаштування”, яка, зокрема, встановлює, що порядок і умови укладання трудового договору визначається законодавством України про працю. Отже, у загальному вигляді, сферою регулювання Закону „Про зайнятість населення” є: а) відносини з приводу працевлаштування, що передують трудовим відносинам; б) трудові відносини: в) відносини з приводу працевлаштування осіб, які втратили роботу і гарантії таким особам.

Трудовим і пов’язаним з ними відносинам присвячена низка спеціальних законів („Про відпустки”, „Про оплату праці”, „Про охорону праці”, „Про колективні договори і угоди”). Названі закони присвячені окремим інститутам трудового права. Зустрічаються і закони, що спеціальними (наприклад, Закон „Про визнання розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей”).

Окремо повинні бути виділені акти Міністерства праці та соціальної політики, якими затверджуються рекомендації. Наказом від 10 жовтня 1997 року затвердженої рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. Міністерство праці та соціальної політики невипадково не подало це наказ на реєстрацію в Міністерстві юстиції України.

Так, спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства праці та соціальної політики затверджені Показники та критерії умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах , пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів.

Досить широке коло повноважень у регулюванні трудових відносин було надане Комітету з нагляду за охороною праці. Він зберіг їх і після того як був включений до складу Міністерства праці та соціальної політики. Після ліквідації Комітету відповідно до Указу Президента України „Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади”, його повноваження були передані відповідному департаменту, створеному в складі Міністерства праці та соціальної політики без права самостійно видавати нормативно-правові акти. Такі повноваження надані названому Комітету (та його правонаступникові) Законом „Про охорону праці”.

В зв’язку з прийняттям Президентом України 18 вересня 2002р. Указу „Про Державний комітет з нагляду за охороною праці”, визнанням його статусу як центрального органу державної виконавчої влади цей Комітет повинен одержати повноваження на самостійне затвердження нормативно-правових актів з охорони праці.

2. Джерела, які визначають порядок утворення трудових правовідносин

Трудове законодавство останніми роками зазнало значні зміни. Прийняті закони, повністю окремі правові інститути трудового законодавства, що відновили, наприклад Закон «Про колективні договори і угоди»; закони, що визначають правовий статус нових для України організаційно-правових форм юридичних осіб акціонерних товариств і суспільств з обмеженою відповідальністю, які укладають з працівниками трудові договори; закони, вирішальні приватні, але вельми важливі питання про відшкодування моральної шкоди, про осіб мають право на пільги при навчанні без відриву від роботи, і т.д. Існують і інші нові положення, застосування на практиці яких грає важливу роль для захисту, як працівників, так і працедавців.

Таким чином, значне оновлення трудового законодавства спричинило за собою кількісну і якісну зміну джерел трудового права. Нові форми економічних і соціальних відносин зажадали перегляд і зміну багатьох інститутів трудового права як науки, перетворивши Радянське трудове право на Трудове право України.

Тема джерел трудового права на сьогоднішній день вельми актуальна. Відбувається зміна всієї законодавчо-нормативної бази країни, приймаються нові закони, а, отже, змінюються і джерела.

Становлення ринкових відносин примушує переглянути українські нормотворчі органи своє відношення до міжнародного трудового права і