ВИСНОВОК

Основним законом кожної держави є Конституція. І тому прийняття нової Конституції - величезна подія в житті Українського народу та Української держави. Адже саме після прийняття Конституції можна говорити про початок становлення нового національного законодавства України. Як закріплено у ст. 1 Конституції, Україна є соціальною та правовою державою, ст. 2 -"людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". Що ж стосується права на працю, то свій розвиток це право дістало в ст. 43 Основного Закону України: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно вибирає або на яку вільно погоджується". Вільне обрання праці та вільне погодження на неї означає, що тільки самій особі належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до творчої і продуктивної праці. Причому людина може обрати той чи інший вид діяльності, рід занять. Вона може, наприклад, працювати по найму за трудовим договором (контрактом) або ж самостійно забезпечити себе роботою як підприємець, фермер, член кооперативу, займатись індивідуальною трудовою діяльністю. Право вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці означає і право взагалі не займатися трудовою діяльністю. Незайнятість особи не повинна розглядатися як підстава для притягнення її до будь-якої відповідальності.

Дуже важливою є норма, яка вводиться в дію ч. 2 ст. 43 Конституції.

Вона передбачає обов'язок держави по створенню умов для повного здійснення громадянами права на працю, гарантуванню рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізації програм професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів. Комплекс цих обов'язків держави, можна, по-перше, розглядати як певний механізм забезпечення того права, яке передбачене у ч. І цієї статті. По-друге, реалізація вказаних обов'язків може привести до порушення вкрай актуальних питань про приєднання України до ряду Конвенцій МОП, наприклад, Конвенції 156 "Про рівне поводження і рівні можливості працюючих чоловіків і жінок: працівників з сімейними обов'язками" (1981 р.).

Втім, неможливо не звернути увагу на деяку неузгодженість положень частин першої та другої даної статті. Справа в тому, що у частині першій мова йде про право кожного (тобто про право людини). Отже, маються на увазі не тільки громадяни України. Між тим у ч. 2 йдеться про обов'язки держави щодо громадян. Це створює враження, що принцип рівних можливостей у виборі професії або роді трудової діяльності, зокрема однакову для всіх можливість просування по роботі на відповідні більш високі ступені, не торкається іноземців або осіб без громадянства. Подібне редакційне звуження права на працю не відповідає вимогам статей 6 та 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Україною. Тому, на мою думку, ч. 2 ст. 43 Конституції України потребує в цьому аспекті належного доопрацювання.

Не менш важливими, на мій погляд, є й інші норми ст. 43 Конституції України, які закріплюють право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Використана література

1. Конституція України, 1996 рік.

2. Кодекс законів про працю України

3 Нормативно-правові акти України.

4. Карпенко О.Д. Трудове право України: Курс лекцій. – К., 1999

5. Короткій В.Г. Трудове право: прийняття на роботу і звільнення. – К., 1999.

6. Людина і праця: Довідник з правових питань. Гол.ред. В.С.Ковальський. – К., 1997

7. Мацюк А.Р., Симорот З.К. Трудовое право в вопросах и ответах: Справ очник. – К., 1988.

8. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Х., 1998.

9. Покопенко В.І. Трудове право: Курс Лекцій, - К., 1996.

10. Карпенко Д.О. Нове в законодавстві України про працю. – К., 1991.