Стаття 290 ЦК України закріплює право повнолітньої дієздатної фізичної

особи бути донором крові та її компонентів. З точки зору суспільства

перевагу слід надавати здоров'ю живої людини, хоч слід також поважати

пам'ять померлого. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про донорство крові та її компонентів" від 23 червня 1995 р., донорство крові та її компонентів є добровільним актом волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання у наукових дослідженнях.

Право на сім'ю закріплено у ст. 291 ЦК України: фізична особа незалежно

від віку та стану здоров'я має право на сім'ю. Частина 3 ст. 16 Загальної

декларації прав людини та ч. 1 ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і

політич ні права визначають сім'ю природним і основним осередком

суспільства та держави.

Конституція України у ст. 51 проголошує: "Сім'я, дитинство,

материнство батьківство охороняються законом."

Нині ст. З Сімейного кодексу України ви значає сім'ю первинним та

основним осередком суспільства і вказує на те, щі сім'ю складають особи,

які спільно проживають, пов'язані спільним побутом мають взаємні права та обов'язки. Право особи на сім'ю визначено у ст. 4 Сімейного кодексу України і включає: право на створен ня сім'ї; право кожної особи на проживання в сім'ї; право кожної особи на пова гу до свого сімейного життя. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фі зичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 4 ст. 291 ЦК України). Це положення збігається зі ст. 32 Конституції, згідно з якою ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, ст. 12 Загально декларації прав людини та ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 ЦК України фізична особа не може бути проти ї

волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом, а згідно з ч.

і ст. 4 Сімейного кодексу України особа може бути примусово ізольована від сім' лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 292 ЦК України закріплює право малолітньої, неповнолітньої

особи а також фізичної особи, яка визнана недієздатною або цивільна

дієздатність яко обмежена, на опіку або піклування. Детальніше норми щодо опіки та піклу вання розкриваються відповідними статтями ЦК України та гл. 19 Сімейного кодексу України. Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на проживання у сім'ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку; ні забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності; на збереження права користування житлом, у якому вонг - проживала до встановлення опіки або піклування; на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.

Частина 1 ст. 293 ЦК України закріплює право фізичної особи на

безпечне для життя і здоров'я довкілля, а також право на достовірну

інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів

побуту, а також право на її збирання та поширення.

Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне

для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Назване право належить до абсолютних особистих немайнових прав. Це суб'єктивне право відображає перш за все міру можливої поведінки самої управомоченої особи. Право на одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення закріплене у Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р.

2.2 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття

фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної

особи, згідно з главою 22 ЦК України слід відносити:

V Право на ім`я;

V Право на честь, гідність та ділову репутацію;

V Право на індивідуальність;

V Право на зображення та голос;

V Право на особисте життя;

V Право на особисті папери та таємницю кореспондеції;

V Право на інформацію;

V Право на свободу творчості;

V Право на вибір роду занять;

V Право на місце проживання;

V Право на недоторканість житла;

V Право на пересування;

V Право на свободу об`єднань;

V Право на мирні зібрання.

Глава 22 ЦК України містить ряд статей, пов'язаних із правом фізичної

особи на ім'я. Право громадянина на ім'я забезпечує особі правову

індивідуалізацію. Традиційно це право надає його носієві юридичне

забезпечену можливість мати ім'я і вимагати від оточуючих, щоб його

називали власним іменем.

В широкому розумінні під ім'ям особи розуміють власне ім'я грмадянина,

його по батькові та прізвище. У Декларації прав дитини 1959 р. проголошено, що "дитині від народження має належати право на ім'я". Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 7 Конвенції про права дитини.

Відповідно до ст. 146 Сімейного кодексу України ім'я дитини

визначається за згодою батьків, а в разі народження дитини жінкою, яка не

перебуває у шлюбі і за умови відсутності добровільного визнання батьківства — матір'ю дитини. За ч. 2 ст. 295 ЦК України фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції. Стаття 295 ЦК України надає право фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років, змінити своє прізвище та ім'я у порядку, встановленому законом, а фізична особа,