Всі ці списки прийнято поділяти на три редакції. Пер-ша редакція зв'язується з іменем Ярослава, датується між 1016 та 1054 роками і має 17 статей. Друга редакція була результатом спільної діяльності братів Ярославичів — Ізяслава, Святослава та Всеволода, датується до 1068 року і має 26 статей. Третя редакція — не молодша за 1113 рік, має авторство Володимира Мономаха і включає 121 статтю.

Багато статей Руської правди стояло на охороні приватної власності на землю. За переорюван-ня межі передбачався штраф в 12 гривен.

Досить розвинутим було в Київській Русі зобов'язу валь-не право. Руська правда регламентувала як зобов'язання за нанесення шкоди, так і зобов'язання із договорів.

В першому випадку передбачалось повне відшкодуван-ня вартості. Так, якщо хто-небудь зламав спис або щит, то зобов'язаний був відшкодувати вартість зіпсованої речі.

Для зобов'язань із договорів характерним було те, що невиконання зобов'язання давало потерпілому право на особу, яка його не виконала, а не на майно цієї особи. Це було пережитком родових відносин, при яких майно нале-жало не конкретній особі, а всьому колективу (общині), і тому стягнення могло обернутись тільки на саму особу.

Але Руська правда знає вже й майнові стягнення. Так, добросовісний банкрут отримував відстрочку для погашен-ня своїх зобов'язань, а не продавався в рабство, як то було раніше.

Договір мав назву "ряд" і укладався, як правило, усно, але в присутності адвоката.

Найбільш поширеними були договір купівлі-продажу, договір займу, договір поклажі.

Договір купівлі-продажу рухомого майна заключався в формі усної угоди про передачу речі особі, яка платить за неї. Якщо хтось продавав чужу річ, яка йому не належала, то угода вважалася нікчемною: річ переходила до її влас-ника, а покупець пред'являв продавцю позов про відшко-дування збитків.

Високий рівень торгівлі в Київській Русі змусив зако-нодавця включити в Руську правду цілий устав банкрут-ства. Розрізнялось три види банкрутства: у випадку не-щастя, коли товар знищено в результаті стихійного лиха, аварії судна, пожежі або розбійного нападу (при цих умо-вах купець отримував розстрочку в платежі); коли купець проп'є або програє чужий товар (банкрут віддавався на волю кредиторів: вони могли чекати повернення боргу, дати бан-круту відстрочку або продати його в холопство (ст. 54); у випадку злісного банкрутства, коли купець-боржник, який не мав кредиту, брав у гостя з іншого міста або в іноземця

товар і не повертав за нього гроші (банкрут продавався разом з усім його майном (ст. 55)). Брайчевський М.Ю. Походження Русі. — К.: Наукова думка, 1968. — 224 с.

Руське право знало і договір особистого найму. При цьому наймитів, як правило, перетворювали в залежних людей.

Руська правда розрізняє два види спад-кування: за заповітом і за законом. Якщо померлий не залишив заповіту, в силу вступало спадкування за законом. До повноліття синів спадковим майном розпоряджалася мати. Якщо вона в другий раз виходила заміж, то призна-чався опікун із числа близьких родичів опікуваних. Ви-нагородою для опікуна було те, що він користувався дохо-дами з маєтку опікуваних. Батьківський двір не ділився і переходив до молодшого сина (ст. 99—100).

Багато понять, які регулювали від-носини людей при родоплемінному ладі, були перенесені в Цивілізоване суспільство. Це перш за все відноситься до поняття "злочин", котрий трактувався як образа, що наносила певні матеріальні та моральні збитки. З часом поняття злочину стало більш ємним, і вже в Руській правді під злочином розуміється не тільки образа, а й всяке порушен-ня закону. Суб'єктами злочину могли бути тільки вільні люди. Вони відповідали за правопорушення: сплачували кримінальні штрафи, могли бути вигнані з общини, про-дані в холопство.

З самого початку кримінальне право оформлюється як право-привілея. Життя, честь і майно бояр та дружинників захищались більш суворими покараннями, ніж життя, честь і майно простої вільної людини. Холопи ж взагалі не за-хищались законом.

Руська правда ставила питання і про суб'єктивну сто-рону злочину: намір та необережність. Так, якщо вбивство було здійснене внаслідок сварки або "в пиру", то винний сплачував кримінальний штраф разом з общиною (ст. 6). Якщо ж злочинець був професіональним грабіжником ("став на розбій") і вбив кого-небудь, то община не тільки не допомагала йому в сплаті штрафу, а й повинна була видати його разом з дружиною та дітьми "на потік та по-грабування" (ст. 7). Вбивство жінки каралось тими ж по-караннями, що і вбивство чоловіка.

Руська правда знала наступні види злочинів:—

державні злочини, до яких відносились повстання проти князя, перевіт — перехід на бік ворога;—

злочини проти особи, до яких відносились вбивство, тілесні пошкодження, побої;—

майнові злочини, якими вважались: розбій, грабіж, крадіжка, незаконне користування чужим майном, псуван-ня межових знаків.

У Київській Русі існували такі види покарань: потік та пограбування, віра, продаж.

Крім того, відшкодування нанесеної шкоди здійснюва-лось за допомогою штрафів, які називались: головництво, урок, повернення крадених речей.

Треба підкреслити, що в Руській правді була відсутня смертна кара. Проте це не значило, що на практиці її не було. По-перше, в Київській Русі досить довго існувала кровна помста. Дуже цікава стаття, яка дозволяла вбити злодія в тому разі, коли його захоплено вночі, на місці зло-чину або в разі опору з його боку. Якщо ж злодія вбито зв'язаним або за межами двору, де він здійснить крадіж-ку, — вбивця підлягав покаранню.

3. Основні риси цивільного права