Законом визначаються також спеціальні умови щодо зобов'яза-ної перед споживачем сторони (виготівника, виконавця, продав-ця). Такою зобов'язаною стороною визнається підприємство, ус-танова, організація або громадянин-підприємець, які виробляють товари для реалізації, виконують роботи або надають послуги, ре-алізують товари за договором купівлі-продажу. Це означає, що суб'єктами відносин, врегульованих Законом «Про захист прав споживачів», може бути лише певне коло уповноважених і зо-бов'язаних осіб.

Закон України «Про захист прав споживачів» є спеціальним комплексним законодавчим актом, який містить особливі методи і способи захисту прав споживачів.

3. Законодавчі акти та окремі їх норми.

До системи споживчого права як комплексного цивільно-право-вого інституту, крім Закону України «Про захист прав споживачів», належать інші законодавчі акти чи окремі їх норми у сфері торго-вельного та інших видів побутового обслуговування населення. Та-кими є, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України від 19 бе-резня 1994 р. № 172 «Про реалізацію окремих положень Закону Ук-раїни «Про захист прав споживачів», Порядок відбору у господарю-ючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплекту-ючих виробів для перевірки їх якості та Порядок проведення кон-трольної перевірки правильності розрахунку із споживачами за на-дані послуги і реалізовані товари, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 p. № 215.

Важливе значення для споживчого права мають закони України від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції», від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР «Про рекламу» та інші нормативні акти, які містять окремі норми, що прямо чи опосередковано сприяють захисту прав споживачів.

Захист прав споживачів також має здійснюватися відповідно до вимог міжнародного права. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені в законодавстві України про захист прав споживачів, то застосовуються правила міжнародного договору.

В Законі України «Про захист прав споживачів» та інших зако-нодавчих актах можна виділити певні визначальні принципи, харак-терні для побудови їх правових норм, серед яких доцільно зазначи-ти такі:*

встановлення державних обов'язкових вимог до якості товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування насе-лення;*

пріоритету законодавчого регулювання над договірним У відносинах між продавцями (виконавцями) та покупцями (замовни-ками);*

встановлення додаткових обов'язків для продавців (виготівників) та привілеєвих прав для споживачів-покупців (замов-ників) порівняно із загальними засадами цивільного законодавства;*

встановлення спеціальних способів захисту прав споживачів органами у справах захисту прав споживачів та об'єднаннями спо-живачів, а також спрощеного судового захисту.

Існування цих принципів обумовлене необхідністю посилення захисту безпосередніх споживачів товарів і послуг за сучасних у бурхливого розвитку науково-технічного прогресу підприємництва, що нерідко супроводжується випуском неякісних товарів, в тому числі небезпечних для життя і здоров'я людей. Са-ме наявність цих принципів у правових нормах дає підстави гово-рити про формування в Україні комплексного правового інституту споживчого пpaвa.

4. Правові гарантії забезпечення належної якості товарів

Одним із основних конституційних прав громадянина, ре-алізація якого вимагає встановлення певних гарантій, є право спо-живачів на придбання товарів належної якості (далі — якісних то-варів). Так, відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодуван-ня завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поши-рення; така інформація ніким не може бути засекречена.

Проголошення Конституцією України права громадян на без-печне для життя і здоров'я довкілля та на інформацію про якість харчових продуктів і предметів побуту (товарів) зобов'язує державу, органи місцевого самоврядування створити організаційно-правові, соціально-економічні та примусово-владні гарантії забезпечення цього права. Водночас усі громадяни і юридичні особи зобов'язані дотримуватися встановлених правил, що забезпечують дотримання означеного права. Таким чином держава встановила певні гарантії, і усі закони та інші нормативно-правові акти мають відповідати на-веденій конституційній нормі.

Право громадянина на безпечне для життя довкілля і на інфор-мацію про якість товарів є соціально-економічним правом, оскільки його реалізація можлива, насамперед, завдяки відповідному рівню матеріального виробництва та соціальних відносин у суспільстві. Водночас наведену конституційну норму не можна розглядати як таку, що зобов'язує державу забезпечити громадянина якісними то-варами. Держава бере на себе обов'язок встановлювати для виготівників певні критерії щодо якості товарів та зобов'язувати виготівників, продавців надавати громадянам всю інформацію щодо ступеня корисних та інших властивостей запропонованого спожи-вачам товару. Це досягається шляхом прийняття відповідних за-конів, створення спеціальних органів контролю за якістю продукції та захисту прав потерпілих. Споживач, у свою чергу, самостійно приймає рішення щодо придбання товару з урахуванням своїх бажань, фінансових та інших можливостей.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на належ-ну якість товарів, торговельного обслуговування, безпеку товарів та на необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів.

Така конструкція норми ст. З Закону України «Про захист прав споживачів» зобов'язує державу забезпечити не лише створення інформаційної системи про якість товарів, що реалізуються