Визначення змісту «права на належну якість» неможливе без розкриття змісту самого поняття якості товару (продукції). Це вод-ночас дає змогу визначити поняття належної якості товару (про-дукції), щодо якого і досі існує неоднозначне тлумачення.

Ознаками якості вважаються:

а) сукупність корисних властивостей продукції;

б) здатність продукції задовольняти особисті і виробничі потре-би.

Найважливішим критерієм якості продукції є її корисність, висловлена в ступені придатності, а здатність продукції задоволь-няти відповідні потреби людей обумовлюється її властивостями, зокрема, надійністю, довговічністю, ефективністю, які відповіда-ють нормативним вимогам, плановим приписам і договорам.

Наукові погляди щодо визначення поняття «якість продукції» певною мірою знайшли своє втілення в Декреті Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. № 30-93 «Про державний нагляд за до-держанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх по-рушення», відповідно до якого якість продукції — сукупність влас-тивостей, які відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, естетичність, екологічність продукції тощо, які надають їй здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення.

Після розпаду СРСР в Україні постала гостра проблема щодо створення нової системи, яка б забезпечувала якість продукції в умовах ринкової економіки, що виявилося досить непросто. До найважливіших законодавчих актів України із цього питання, на-самперед, необхідно віднести вищевказаний Декрет Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стан-дартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення», а також Декрет від 10 травня 1993 р. № 46-93 «Про стандартизацію і сер-тифікацію» та Закон України від 11 лютого 1998 р. № 113/98-ВР «Про метрологію та метрологічну діяльність». Ці нормативні акти встановлюють:

а) правові основи державного нагляду за дотриманням стан-дартів, норм і правил суб'єктами підприємництва та відповідальність за їх порушення;

б) правові і економічні основи систем стандартизації і сер-тифікації, організаційні форми їх функціонування;

в) правові основи забезпечення в Україні єдності вимірювань за допомогою засобів вимірювань за зразками державних еталонів одиниць, тощо.

5. Стандарти.

Відповідно до ст. 4 Декрету «Про стандартизацію і сертифікацію» нормативні документи із стандартизації поділяються на:

державні стандарти України; галузеві стандарти;

стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок;

технічні умови;

стандарти підприємств.

Цим стандартам і мають відповідати товари, які перебувають в роздрібній торгівлі.

Як державні стандарти України застосовуються міждержавні стандарти і республіканські стандарти колишньої УРСР. Державні стандарти України розробляються і встановлюються, зокрема, на продукцію міжгалузевого призначення, на продукцію для населен-ня і народного господарства. Вони мають містити обов'язкові вимо-ги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища тощо.

Галузеві стандарти розробляються на продукцію у разі відсут-ності державних стандартів України та у разі необхідності встанов-лення вимог, які підвищують чи доповнюють вимоги державних стандартів, а стандарти науково-технічних і інженерних товариств і спілок — у разі необхідності поширення результатів фундаменталь-них і прикладних досліджень (останні можуть використовуватись за добровільної згоди споживачів).

Технічні умови містять вимоги, які регулюють відносини між по-стачальником (розробником, виготівником) і споживачем (замов-ником) продукції, а стандарти підприємств розробляються на про-дукцію, що використовується лише на конкретному підприємстві.

Особливі вимоги висуваються до продовольчих товарів. Тому в Правилах продажу продовольчих товарів, затв. наказом Міністерст-ва зовнішніх економічних зв'язків України від 28 грудня 1994 р. № 237, міститься спеціальний розділ, в якому передбачено порядок за-стосування стандартів і технічних умов на продовольчі товари, адже споживання неякісних продуктів спричинює безпосередню загрозу здоров'ю та життю громадян.

Сьогодні ще зарано стверджувати, що в Україні вже створена ефективна система, яка перешкоджає потраплянню в торговельну мережу неякісних товарів, адже лише в 1992 р. було започатковано самостійну систему «технічного регулювання», яка включає стан-дартизацію та суміжні види діяльності (сертифікацію, метрологію, акредитацію). В основу національної системи технічного регулю-вання закладаються міжнародні принципи діяльності впливової Міжнародної організації із стандартизації (ISO), членом якої Ук-раїни стала ще в 1993 p., Європейських організацій CEN/CENELEC.

Крім нормативно-приписних гарантій, важливу роль у забезпе-ченні надходження у торгівельну мережу якісних товарів відіграють сертифікація та гарантії, які умовно можна назвати організаційни-ми (наприклад, ліцензування, патентування), інформаційними (на-приклад, маркування, штрихове кодування, рекламування), кон-трольно-запобіжними (контрольні перевірки якості, санітарні вимо-ги до умов продажу, зберігання тощо), правозахисними (санкції за порушення вимог законодавства щодо якості) заходами.

Сертифікація продукції може бути обов'язковою чи доб-ровільною. Держстандартом України затверджується перелік про-дукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, та визначаються стро-ки впровадження. Сертифікація передбачає перевірку і випробову-вання продукції для визначення її характеристик, а також подаль-ший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією. В разі позитивного проходження випробувань компетентним органом видається сертифікат, і заявникові надається право маркувати про-дукцію спеціальним знаком відповідності.

Добровільна сертифікація може здійснюватися з ініціативи виготівника, продавця, споживача, органів державної виконавчої вла-ди, громадських організацій і окремих громадян на договірних умо-вах між заявником і органом із сертифікації на предмет відповідності продукції вимогам, не віднесеним до обов'язкових.

Отже,