Необхідність регулювання зрошення долини Нілу зажадала створення великих іригаційних споруджень. Для цього знадобилася велика кількість робочої сили і централізоване керівництво роботами. Ця обставина пояснює рання поява рабства й утворення могутнього, щодо централізованої держави.

Утворення Єгипетської держави. Виникнення держави в Єгипті відбувається приблизно в п'ятому тисячоріччі до н.е. у результаті розкладання родового суспільства, виділення родової знаті (старійшин і вождів) і появи рабства.

У п'ятому тисячоріччі до н.е. у Єгипті створюється кілька десятків примітивних утворень - номів, що після довгих воєн у середині четвертого тисячоріччя об'єдналися спочатку в два царства - Верхній Єгипет і Нижній Єгипет (Південне і Північне), а потім, після кровопролитної війни, утворили до результату четвертого тисячоріччя до н.е. одна централізована держава.

Утворення номів, угруповання їх у два царства і наступне об'єднання в одну державу були викликані зростаючим класовим розшаруванням і необхідністю централізованого керівництва системою іригації.

Думка про створення єдиного централізованої держави в Єгипті при фараоні Менесі (близько 3000 р. до н.е.) зазнавало критики в сучасній науковій літературі. Об'єднання держави не можна вважати однократним актом цього фараона. Воно з'явилося результатом дій ряду володарів протягом багатьох років, причому це був процес болісний, кривавий, насильницький.

Аналогічні процеси відбувалися в найдавнішому Двуріччі й інших державах Древнього Сходу, а також у Древній Греції й у Римі.

3.Характеристика основних джерел права Стародавнього Вавилону.

Вавилон, розташований у самому серці Месопотамії, там, де зближаються русла Тигру й Євфрата, знаходився на схрещенні важливих торгових шляхів, що йшли із Малої Азії і Закавказзя до Перської затоки і від сірійського узбережжя на плоскогір'я Ірану. Вавилон став столицею могутньої держави і перетворився в найбільший торговий, політичний і культурний центр Середньої Азії, зберігши своє значення майже два тисячоріччя, цьому сприяло його вигідне географічне положення. Перші відомості про Вавилон йдуть з III тисячоріччя до н.е., коли це місто входило до складу великого Шумеро-Аккадського царства і носило древньо шумерійську назву Кадингір (Ворота богів). Наприкінці III тисячоріччя до н.е. численні семітські кочові племена аморитів проникають у Месопотамію, захоплюють велику область у країні Аккад і створюють сильну державу з центром у Вавилоні. Приблизно в те ж самий час гірські племена - еламітів, скориставшись ослабленням Шумеро-Аккадського царства, вторгаються в Месопотамію зі сходу, міцно осідають у Шумері, перетворивши Ларсу в один із своїх головних опорних пунктів. Іноземні завойовники не змогли мирно розділити між собою захоплену країну. Між ними почалося суперництво і розгорілася неминуча боротьба за переваження і панування у всій Месопотамії. Переможцем із цієї боротьби вийшло Вавілонське царство, у якому зміцнилася аморитська династія (1894-1595 р. до н.е.). Найвищого свого розквіту Вавілоно-Аморитське царство досягло при Хаммурапі (1792-1750 р. до н.е.), що об'єднав під своєю владою все Двуріччя й утворив велику і сильну державу. Історія цього часу нам добре відома завдяки великій кількості збережених документів, серед яких особливе місце займають великий звід законів, адміністративне листування царя з місцевими чиновниками, дипломатичні документи.

Судячи з цих документів, зовнішня політика Хаммурапі, еламітських правителів, що зміцнилися в Ларсі, царів великої держави Марі, розташованої на захід від Євфрата і міст середньої і північної Месопотамії, спліталася в один складний і заплутаний вузол. Найбільше активну зовнішню політику вів Хаммурапі, який поставив перед собою ціль об'єднати всю Месопотамію під своєю владою. Прямуючи до досягнення цієї цілі, Хаммурапі широко використовував не тільки свою військову силу, але і різноманітні засоби дипломатії. Уклавши військовий союз з Зімрілимом, царем держави Марі, Хаммурапі розбиває порізно своїх супротивників. На початку свого царювання він завойовує шумерійські міста Ісін, Урук і Ур. Потім він зміцнює свою владу в середній Месопотамії, отримавши на це згоду свого союзника Зімрілима, що в одному із своїх дипломатичних послань у таких словах надає йому свободу дій в Аккаді: «Якщо князі Ешнунни тебе визнають, то прав у якості царя над країною Ешнунни. А якщо вони тебе не визнають, то посади того, який знаходиться біля тебе, щоб він царював над ними».

Завзяту і тривалу боротьбу веде Хаммурапі зі своїм давнім суперником, еламським правителем Рімсіном, що зміцнився в Парсі. На 31-му році свого царювання він розтрощив країну Емутбад і царя Рімсіна, примусивши Рімсіна бігти і приєднав Шумер до свого царства. Спираючись на військову поміч царя Марі, Хаммурапі підкоряє своїй владі області північної Месопотамії. Потім, зміцнившись у Месопотамії, він звертає зброю проти свого недавнього союзника - держави Марі і після двох спустошливих набігів, на 33 і 35-му роках свого царювання руйнує і захоплює столицю цього колись могутнього і багатого царства. Деякі документи цього часу вказують на існування дипломатичних відносин між Вавилоном і північно-сірійською державою Угаріт.

У Вавилоні в часи Хаммурапі оформилася типова для древнього Сходу деспотія. Управління країною було строго централізовано, і уся верховна влада, законодавча, виконавча, судова і релігійна, була в кінцевому рахунку зосереджена в руках царя. Як очевидно з листування Хаммурапі з його чиновниками, цар самий керує різноманітними галузями управління, зокрема організацією штучного зрошення. Цар особисто розглядає різноманітні спірні діла і скарги, що надходять на його ім'я. По цих ділах цар самий виносить рішення і дає відповідні розпорядження своїм чиновникам. Нарешті, особливими указами царя вносяться необхідні виправлення в календар.

У управлінні країною цар