Характерно, що Нефереху і Іпусер скаржаться на "грабіж". "Викрадають майно знатної людини і передають його бідняку. Власник зазнав утрати, а бідняк удоволений".

Це повстання потерпіло поразку. Однією з важливих причин його поразки був завойовницький рух кочового племені гіксосів на Захід убік Єгипту. Під пануванням гіксосів Єгипет знаходився близько 150 років. Тільки після довгої і завзятої боротьби єгиптянам на чолі з фиванским номом удалося вигнати гіксосів із країни і відновити політичну самостійність.

6. Державний лад Древнього Єгипту.

Державний устрій Єгипту мав форму деспотії. У ньому вся повнота влади номінально належала одному обличчю, що править за допомогою більш-менш складного централізованого бюрократичного апарата (царю-фараону). Фараони належали до одного роду і переміняли один одного в порядку престолонасліддя. Єгипетський історик Манефон (кінець IV - початок III в. до н.е.) нараховує 30 династій в історії Єгипту.

Характерною рисою деспотії, що склалася в Єгипті, був релігійний культ глави держави царя-фараона. Необхідність створювати і підтримувати в порядку іригаційні спорудження було основною причиною тенденції до політичної централізації і до зміцнення деспотичної влади. Чималу роль зіграло і ту обставину, що фараони під час воєн нерідко ставали головнокомандуючими єгипетськими військами. Культу фараона сприяла також обмеженість свідомості членів примітивних сільських громад, скованих традиціями первіснообщинного ладу, у якому родоплеменні вожді і їхня аристократія, що оточувала, створювали культ вождів. Але не слід думати, що фактично влада єгипетських фараонів була необмеженою. Фараон не міг по своїй сваволі приймати рішення, які б йшли всупереч інтересам жрецької, військової і служивої знаті.

В історії Древнього Єгипту були нерідкі випадки скинення фараонів і терористичних актів проти них. Самий культ фараона говорив скоріше не про одноособове панування фараона, а про теократичний характер колективного панування жреців, воїнів і чиновників, що посилено вселяли працюючим масам представлення про фараона як про божество.

За словами єгипетських текстів, цар виділяв серед мільйонів і вважався богом, сином бога сонця Ра. Перед царем всі і навіть вельможа повинні були падати ниць і цілувати порох біля його ніг. Великою честю вважався дозвіл цілувати його ноги. Цар не вмирав, а "заходив за свій вічний обрій". Його палац вважався храмом, а придворний етикет являв собою релігійний культ. Обожнювання фараонів виражалося також у тім, що після їхньої смерті споруджувалися грандіозні гробниці-піраміди, для побудови яких тисячі людей у примусовому порядку відривалися від продуктивної праці. Як повідомляє грецький історик Геродот, для спорудження піраміди Хеопса треба було двадцять років.

Придворний штат фараона - привілейована категорія рабовласників була утворена з колишньої родової номової знаті.

Візир (джаті). Вже в Древньому царстві створюється великий бюрократичний апарат з чиновників-переписувачів. На чолі цього апарата стояв сановник, найближчий помічник пануючої влади. В історичній і історико-юридичній літературі його називають "візир" (єгипетське найменування "джаті" чи "тсаті"), а іноді - "верховний сановник".

У Древньому Єгипет не було розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади. Судячи з інструкції, складеної при Тутмосе III для трьох візирів (текст зберігся на стінах фиванских гробниць), і інше даної, повноваження й обсяг діяльності візира були дуже широкі.

Візир керував керуванням державою, і чиновники всіх рангів були зобов'язані доповідати йому про свої справи і від нього одержувати розпорядження. Візир був керівником суду, головував у раді десяти, котрий одночасно був і вищою судовою інстанцією, і одним з органів керування. Він був також керівником палати шести - іншого судового органа. Візир брав участь у керівництві господарством, тому що був начальником царських скарбів і всіх державних складів. Він керував також усіма роботами, що виконувалися для царя. В епоху Нового царства візир був керівником усіх військових сил. Він виконував також обов'язку нотаріуса, оскільки затверджував заповіт. У згаданій вище інструкції докладно описується порядок роботи цього сановника в його приймальні. Характерно, що всі прохання було потрібно викладати на письмі. Для зміцнення авторитету візиря навколо його особистості теж був створений релігійний культ. Він уподібнювався богу Тоту, що у єгиптян спочатку був богом місяця, а потім став богом мудрості і листа.

Крім візиря в Древньому Єгипті були інші посадові особи, серед яких досить значною була посада - хоронителя печатки, чи головного скарбника. Називався він "скарбником пануючого Нижнього Єгипту"; звичайно, казначейства в сучасному змісті слова в Єгипті не було, тому що податки вносилися натурою. Скарбник завідував державними складами, де зберігалися всі ці натуральні приношення.

Важливою була також роль начальника всіх царських робіт, що сполучав у собі посаду царського архітектора і спостерігав за виконанням повинностей, покладених на вільне населення. У Древньому Єгипті склався величезний апарат чиновників з розвитим діловодством, причому багато документів свідчать про корупцію чиновників, беззаконня і сваволі. Характерне повчання деякого Ітахотепа, що рекомендує: "Гни спину перед начальством, тоді твій будинок