7. Місцеве керування Древнього Єгипту.

Взаємини між центральними і місцевими органами влади в історії Древнього Єгипту не були постійними і не раз перетерплювали зміни .

Після об'єднання Єгипту в одну державу колишні царьки, що стояли на чолі номів, втратили свою самостійність і перетворилися в залежних від фараона посадових осіб - номархів. Вони володіли в межах номів вищою судовою й адміністративною владою і збирали податки в скарбницю. У їхньому розпорядженні був значний штат чиновників - скарбників, збирачів податків, доглядачів і т.п. Крім номархів адміністративними повноваженнями були наділені храми. Нижчими органами керування на місцях були сільські громади.

В часи розпаду Єгипетської держави номи не раз намагалися придбати повну політичну самостійність, але знову втрачали її в результаті об'єднання Єгипту.

Армія. Спочатку постійна армія обмежувалася особистою охороною фараона і загонами, що складалися з нубійських і лівійських стрільців, що повинні були придушувати хвилювання усередині держави. У храмів і збирачів податків теж були постійні військові загони. Поліцейські функції покладалися на нубійських негрів.

У випадку війни збиралося ополчення, що комплектувалося по рекрутській системі. Номи, а також храми і великі землевласники повинні були поставляти визначене число рекрутів.

Після вигнання гіксосів в армії з'являються загони колісничих, тобто воїнів, що боролися на колісницях, запряжених конями. Це колісниче військо комплектувалося з більш заможних шарів населення. Ці війни в нагороду за свою службу наділялися ділянками землі.

У Новому царстві одержує широкий розвиток система найманих військ. Це було викликано загостренням класових протиріч у країні, внаслідок чого армія, що комплектувалася з єгиптян, ставала не тільки ненадійною, але і небезпечною для пануючого класу.

8. Судочинство.

Організація суду. Суд у Древньому Єгипті не був відділений від адміністрації. Вищі посадові особи і номархи були одночасно і верховними суддями. Судочинство здійснювалося, як правило, колегіально. Так, у період Нового царства був заснований центральний суд (кенбет) з 30 суддів, що підбиралися зі знатних громадян різних міст. Поряд з цим кенбетом були засновані кенбети округів і окремих міст. Існували храмові суди, що складалися з жреців. У номах керівництво правосуддям здійснювалося номархами. Фараон був вищою судовою інстанцією, міг особисто вирішити будь-як справу і скасувати будь-які рішення інших судів. Теоретично усі вільні єгиптяни могли звертатися до нього зі скаргами і проханнями про помилування. Але практично це навряд чи було здійснено. І хоча в ряді документів затверджується, начебто єгипетський суд був охоронцем істини і справедливості, у судах процвітали продажність і хабарництво.

В даний час наука не має у своєму розпорядженні скільки-небудь істотних публікацій давньоєгипетського законодавства, про яке ми знаємо лише по окремим збереженим фрагментам і по творах давньогрецьких авторів. Грецький історик Диодор приписує складання перших писаних законів легендарному фараону Менесу (близько 3000 р. до н.е.), засновнику I царської династії Єгипту. У давньоєгипетській і античній літературі маються свідчення активної законодавчої діяльності і ряду наступних фараонів. Так, пануванню Сасихису приписується законодавство з питань релігії, Бокхорису (VIII в. до н.е.) - цілий кодекс в області фінансів і торгівлі, Амасису (VI в. до н.е.) - законодавча регламентація діяльності місцевої адміністрації і т.д. Вже в Древньому царстві були відомі різноманітні форми царських актів: одні з них мали загальнонормативний характер (закони), інші були конкретними розпорядженнями царів по приватних питаннях (іммунітетні грамоти і т.п.). У знаменитому Вислові Іпусера згадуються "закони залу суду", що, мабуть, являли собою правовий чи звід посібник із законодавства, яким користувалися судді. Найбільш великими з дійшовших до нас від Древнього Єгипту правових документів законодавчого характеру є "інструкція везиру", що складає частину більш великого посадового законодавства, що грало важливу роль в умовах разростаючого, бюрократично організованого адміністративного апарата.

Висновок.

У давньоєгипетському праві відбилися характерні риси рабовласницького суспільства цього етапу розвитку. Поряд з відкритим вираженням класової сутності суспільства Древнього Єгипту це право зберегло в значній мірі пережитки первіснообщинного ладу.

Експлуатація рабів у Єгипті не досягла такого ступеня, як у Греції і Римі. Раби мали свою родину і майно. За злочини їх карали органи державної влади, а не хазяїни. У випадках жорстокого звертання з ними раби могли шукати притулку в храмах і приносити скаргу на своїх панів, що могло спричинити за собою перетворення їхній у слуг храмів. Раб, відпущений на волю, прирівнювався до вільного.

Варто вказати на пережитки матріархату в шлюбно-сімейних відносинах. Жінки користалися рівними з чоловіками правами. Шлюб представлявся як договір, і жінка виступала в ньому від свого імені. Була забезпечена власність дружини і її рівне положення з чоловіком у шлюбі. Вона могла одержувати розвід по своєму бажанню. Були випадки, коли діти називалися по імені матері, а не батька.

У карному праві особливо тяжкими злочинами вважалися зазіхання на владу фараона і спроби зробити державний переворот.

Характерна наявність покарань за убивство священних тварин і святотатство. Покарання відрізнялися винятковою жорстокістю. Страта застосовувалася в простій формі (відсікання, розп'яття і поховання заживо). Крім того, застосовувалися покарання у виді таліона в символічній (наприклад, відрізання мови за розголошення державної таємниці) і матеріальній формі.

У судочинстві не було гласності й усної відповіді. Обвинувачуваний чи відповідач давали письмові відповіді. Суд вирішував справу потай, не наводячи мотивів. Суддя мовчачи прикладав зображення богині Маат, що уособлювала істину, до чола того, у чию користь була вирішена справа.

Список використаної