Розділ 1. Загальна характеристика правової системи Київської Русі.

В умовах первіснообщинного ладу у східних слов'ян існували звичаї, які регулювали поведінку людей. Згадки про звичаї східних слов'ян до утворення Давньоруської держави містяться в літописах і повідомленнях іноземних авторів. Так, розповідаючи про східнослов'янські племена, літописець у «Повісті минулих літ» відзначає, що ці племена «імяху звичаї свої, і закон батько своїх, і преданья, каждо своя вдача» [ ].

Звичай, як таке правило, яке викопувалося в силу багаторазового застосування і ввійшло в звичку людей, є найбільш давнім джерелом права. У родовому суспільстві не було антагонізмів, тому звичаїв дотримувалися добровільно. Були відсутні спеціальні органи для охорони звичаїв від порушення. Звичаї змінювалися дуже повільно, що цілком відповідало темпам зміни самого суспільства. Первісне право складалася як сукупність нових звичаїв, до дотримання яких зобов'язували державні органи, які почали зароджуюватися, і, насамперед, суди. Пізніше правові норми (правила поведінки) встановлювалися актами князів.

Коли звичай санкціонується державною владою, він стає нормою звичайного права. В міру становлення феодалізму окремі звичаї родового ладу, що могли бути використані в інтересах пануючого класу, який формувався, поступово трансформувалися в східних слов'ян у норми звичайного права, на які покладався захист феодальної приватної власності і соціальної нерівності [ ]. Вченими давно відзначено, що деякі статті Руської Правди породжені конкретними конфліктами, що відбувалася в суспільстві того часу. Звичайне право було органічно зв'язане з державою, яка формувалась. Воно було системою правових норм, що складалися зі санкціонованих звичаїв. До найдавніших норм звичайного права східних слов'ян, зокрема, відносилися норми, що регулювали порядок здійснення кревної помсти, проведення деяких процесуальних дій, таких, наприклад, як присяга, ордалії, порядок оцінки показань свідків. Усе це було відоме слов'янам ще в перехідний період від первіснообщинного ладу до феодального.

Правова система Київської Русі відрізняється від сучасної, в ті часи не було кодификації. Право поділялося на: світське і церковне. Причому специфіка права залежала від території, фактично скрізь по різному. Тоді чітко не виділялися карне, цивільне чи процесуальне.

Карне право виникло, очевидно, першим. Саме з нього і починалася правда Ярослава, у якій перелічувалися злочини і показання за них. Самого поняття "злочин" не існувало, але існувало поняття "образа", яке часто і фігурувало в праві як підстава чи критерій покарання: "в образу" - злочин з помсти; "в розбої" - в результаті розбійного нападу; "у клітки" - захищаючи добро хазяїна. За Ярослава ще існував інститут кревної помсти, але вже при Ярославичах він був відмінений чи сильно обмежений.

Найбільш розповсюдженим покаранням був штраф (вира)=40 гривень за вільну людину, подвійна вира за князівського і 5 гривень - за смердів і холопів. Страти теоретично майже не було, але на практиці було не так

[ ].Характерною рисою того часу була слабка юридична техніка (тобто не було поняття "тілесне ушкодження", а карали за відсікання руки - по-одному, за відсікання ноги - по-іншому).

Судовий процес поділявся на дві категорій. Він носив характер змагання. Існувало кілька способів ведення слідства, наприклад, гоніння (куди виведе слід), людина повинна була з'явитися на площу і заявити про пропажу речі, а побачивши потім цю річ у когось, вона зобов'язана розповісти йому про свої підозри і запропонувати йому піти на «звід», тобто до того, в кого він взяв цю річ; у випадку відмови чи неспроможності це зробити провина вважалася доведеною [ ].

У XI столітті починає утворюватися феодалізм на Русі, і його головною ознакою є нерівність різних пластів населення:

князі, стояли над законом; в праві навіть не передбачалося покарання за порушення його;

бояри, які підкорялися закону й називалися князівськими людьми; існувала норма, яка передбачала покарання за вбивство князівської людини (як їх ще називали); самі князівські люди теж поділялися, наприклад, конюх (наближений до царя) був на голову вище, ніж мечник, життя якого прирівнювалася до життя вільної людини перед законом;

духовенство мало визначений статус; князі духовенство не судили, як і людей церкви, з якими розбирався свій церковний суд;

прості вільні люди (купці, смерди і інші). Смерди - частина селян, що мають землю, коней і т.п., але вони принижені порівняно з іншими вільними людьми, наприклад за вбивство смерда штраф був набагато меншим, ніж за просту вільну людину, та й спадок смерда завжди відходив князю;

закуп (від купи - своєрідного договору позики - закуп повинен був працювати на того, хто «позичив» до повної виплати); це тимчасово залежна людина, але у випадку спроби втечі вона ставала холопом (тобто рабом), якщо ж вона відмовлялась працювати чи працювала погано, хазяїн мав право бити її, але з іншого боку, якщо хазяїн намагався видати закупа за холопа і продати його, то закуп звільнявся і сам хазяїн міг бути покараний;

рядовичі (від слова "ряд" - договір) - ті, хто укладає договір про своє тимчасове холопське становище, а життя їх оцінювалася в 5 гривен (як і закупа). Бути рядовичем - не завжди погано, він міг стати ключником чи розпорядником;

холопи - раби класичного типу (речі, які говорять), по іншому їх називали челядинами, а жінок - рабами [ ].

Як відомо, Київська держава в ІХ-Х століттях являла собою варварську, дофеодальну державу. Питання про основні риси варварського права до цього часу залишається відкритим. Аналізуючи так звані "варварські правди", бачимо, що основною рисою карного права була заміна