Ольга була язичниця, але захотіла стати христианкою і сама відправилася в столицю імперії і Віри грецької. Там патріарх був її наставником і хрестителем, а Костянтин Багрянородний - приємником від купелі. Наставлена у святих правилах християнства самим патріархом Ольга повернулася в Київ. Імператор, за словами літописця, відпустив її з багатими дарунками й ім'ям дочки, однак, за переказами, вона була незадоволена його прийомом.

Переказ нарік Ольгу Хитрою, церква Святою, історія Мудрою. Помстившись древлянам, вона зуміла забезпечити спокій в своїй країні і мир з сусідами до повноліття Святослава; з діяльністю великого мужа засновувався порядок у державі великій і новій; вона не писала законів, але давала статути найпростіші і найбільш потрібні для людей. Великі князі до часів Ольги воювали: вона ж правила державою.

Час княгині Ольги був часом ускладнення феодальних відносин, часом ряду реформ, що запам'яталися, що зміцнювали і юридично оформлювали великий князівський домен від околиць Києва до впадаючої у Балтійське море Луги, і до Мсти, яка єднала Балтику з Волгою. Переломний характер епохи Ігоря й Ольги відчувається й у відношенні до християнства.

Князі були покликані для правди, внаслідок того, що особливі роди могли неупереджено розбирати справи при ворожих зіткненнях своїх членів; не було в них правди, говорить літописець. Головним призначенням князя було призначення судді, який розбирав справи, виправляв кривду, однією з головних його турбот був Статут Земський, про який він думав разом із дружиною, зі старцями міськими; а після прийняття християнства, з єпископами.

У X столітті при князі Володимиру Святославовичу кревну помсту було замінено грошовим стягненням - вирою, а потім стратою, з наступним поверненням до вири. "Володимир отверг виры, нача казнити и реша Володимир: "Тако буди, и живяше Володимир по устраению отчу и дедню"

[ ]. Володимирові вдалося майже скрізь (крім вятичів) замінити "місцевих світлих князів" або своїми мужами, або своїми дітьми. Уся територія Київської держави об'єдналася під владою роду Володимира. Відтепер земля була власністю його династії, князівського домену. Цей механізм повинен був прискорити процес перетворення данини в ренту. Дуже великим змінам піддалася система органів управління, зокрема, місцевих. При Володимирі почався розпад дружини і перетворення їх у васалів. Володимир, закріпивши свою владу, проявив увагу до Богів язичницьких: спорудив новий бовдур Перуна і поставив його на священному пагорбі, разом з іншими ідолами. Одним з найбільших етапів у процесі переходу від дофеодального суспільства до феодального є прийняття християнства. З джерел відомо про ще один древній так званий Статут Володимира, по якому, згідно з грецькими номоканонами, відлучені від мирського відомства ченці і церковники, богодільні, готелі, лікарі, їх справи були підсудні одним єпископам, як і зради і невірність чоловіків, незаконні шлюби і т.д.Опис князювання Володимира завершується епічною картиною благоденства Русі, взятою з Статуту Володимира 996-997 років: "враги побеждены, соседи дружественны, Русь крещена, воздвигнуты храмы, уничтожены разбойники, послушные сыновья распределены по землям, телеги развозят хлеб для бедноты, дружина пирует на серебре и золоте, бояре с князем думают "о строе земленом и о ротах и об уставе земельном" [ ], тобто про лад у країні і про війну, і про закони країни. Цей же літопис прославляє монарха в розквіті його державної діяльності: "Бе бо Володимер любя дружину и с ними думая о строе земленом, и о ротах, и о уставе земленом, и бе живя съ князи околними миром, с Болеславом Лядьским, и с Стефаном Угрьскымь, и с Андрихом Чешьскымь. И бе мир межу ими и любы... И живеше Володимир по устраенью отьню и дедню."[ ]

За Володимира і Ярослава розвивається судова функція князівської влади, що виражалася в організації судових органів і проведенні судів. Юрисдикція князів почала розширюватися. Організація складної мережі фінансової і судової адміністрації, встановлення принципів феодального судового права - усе це можливо було провести в життя тільки шляхом законодавства. При Володимирі і Ярославі почала розвиватися законодавча функція князів. Князі не тільки встановлюють "статути й уроки", але і змінюють шляхом видання законів основні принципи карного права і процесу IX-Х століть. Як зазначено у літописі, Володимир двічі змінював основні принципи каральної політики. А за Ярослава з'явився перший юридичний збірник - Руська Правда. Шляхом видання законів князі встановлюють розміри судових пошлин, а також винагороди адміністративним особам. Князі Володимир і Ярослав після прийняття Християнства на Русі всіляко сприяли облаштуванню церкви, створювали могутню економічну базу для духівництва, встановивши так звану десятину. Князівська влада при цих князях в основному почала відповідати і функціям влади ранньо-феодальних монархів.

Система органів влади і управління при Володимирі і Ярославі змінюється значним образом. Насамперед, ці органи почали носити яскраво виражений феодальний характер, а з іншого боку, функції цих органів почали ускладнюватися. Князь і надалі залишався військовим вождем, але його військово-організаційна діяльність ускладнювалась через ускладнення складу військових сил держави. В інтересах власної безпеки Київському князю доводилося контролювати діяльність місцевих князів. Перетворення данини у феодальну ренту і встановлення в містах пошлин створили феодально-адміністративну систему, яка, знаходилась під контролем князя.