Найдавнішою редакцією (підготовлена не пізніше 1054 року) є Коротка Правда, яка складається з Правди Ярослава, Правди Ярославичів, Покона Вірного, Уріку Мостників. Правда Ярослава була створена під час його правління 1015-1054 роки в основному шляхом запису існуючих правових норм, складалась з перших 18 статей Короткої Правди і була повністю присвячена карному праву. Існують припущення, що вона виникла під час боротьби за престол між Ярославом і його братом Святополком. Наймана варязька дружина Ярослава вступила в конфлікт з новгородцями, що супроводжувалось вбивствами і побоями. Прагнучи врегулювати ситуацію, Ярослав піддобрив новгородців «дав им Правду, и устав списав, тако рекши им: по ее грамоте ходите» [ ]. За цими словами в

Новгородському літописі розміщений текст Найдавнішої Правди. Правда Ярославичів включала 19-43 статті Короткої Правди (Академічний список). У її заголовку зазначено, що збірник розроблявся трьома синами Ярослава Мудрого при участі найвпливовіших людей з феодального оточення. У текстах є уточнення, з якого можна судити, що збірник був затверджений не раніше року смерті Ярослава (1054 рік) і не пізніше 1072 року (рік смерті одного з його синів).

В цілому ж коротка редакція з'явилася наприкінці XI століття і містила в цілому 43 статті. Велика редакція виникла не раніше 1113 року і пов'язується з іменем Володимира Мономаха. Вона ділиться на Суд Ярослава (в основному коротка редакція з деякими змінами) і Статут Володимира Мономаха (переважно нововведення). Велика Правда була більш складною за змістом, містила в собі безліч князівських законів, виданих між серединою XI і початком XIII століть, систематизованих і хронологічно розміщених. Нею користувалися дуже довго, аж до XIV, XV століть і навіть у період роздробленості в більшості російських князівств, як і під час татаро-монгольського ярма, ця редакція була основним джерелом права. Скорочена редакція з'являється в середині XV століття з переробленої Великої редакції при Івані-третьому, який почав займатися кодефікацією права. На той час Велика Руська Правда втратила своє значення, але найбільш важливі статті, які не втратили своєї актуальності, були додані Іваном-3 у свою, скорочену редакцію. Але ця остання редакція не стала законом, а розглядалась як законопроект.

Джерела виникнення Руської Правди

У літературі по історії права періоду Київської Русі ІХ-ХІІ немає єдиної думки щодо походження Руської Правди. Одні вважають її не офіційним документом, не справжньою пам'яткою законодавства, а приватним юридичним збірником, складеним якимось давньоруським законознавцем для своїх особистих цілей. Інші вважають Руську Правду офіційним документом, справжнім здобутком законодавчої влади Русі, але зіпсованим переписувачами, внаслідок чого з'явилася безліч різних списків Правди, що відрізняються кількістю, порядком і навіть текстом статей.

Безперечно, як і будь-який інший правовий акт, Руська Правда не могла виникнути на порожньому місці, не маючи під собою основи у вигляді джерел права. Залишається перелічити і проаналізувати ці джерела, оцінити їх внесок у створення Руської Правди.

Джерелами кодификації були норми звичайного права і князівська судова практика. До числа норм звичайного права відносяться перш за все положення про кревну помсту і про кругову поруку. Законодавець виявляє різне ставлення до цих звичаїв: кревну помсту він прагне обмежити (звужуючи коло месників) чи зовсім скасувати, замінивши грошовим штрафом - вирою (спостерігається подібність з «Салічною Правдою» франків, де кревна помста також була замінена грошовим штрафом); на відміну від кревної помсти кругова порука зберігається як міра, що зв'язує всіх членів громади відповідальністю за свого члена, який скоїв злочин («Дика вира» накладалася на всю громаду) [ ].

Ще одним із джерел Руської Правди був Закон Руський (норми карного, спадкоємного, сімейного, процесуального права). До цього часу не припиняються суперечки про його зміст. В історії руського права немає єдиної думки про цей документ. Відомо, що він частково відображений у договорах Русі з греками в 911 і 944 роках і в Руській Правді. Наприклад, у договорі 911 року записано: «Аще ли ударить мечем или бьеть кацем либо сосудом, за то ударение или бьенье да вдасть литр 5 сребра по закону Рускому».

Посилання договорів на закон молодої Русі як держави, який використовувався як джерело права поряд із законами Візантійської імперії, стали темою дискусії в історичній і юридичній літературі. Так, наприклад, прихильники норманської теорії походження Давньоруської держави вважали Закон Руський скандинавським правом. В.О.Ключевський вважав, що Закон Руський був «юридичним звичаєм», а як джерело Руської Правди являє собою «не первісний юридичний звичай східних слов'ян, а право міської Русі, що склалося з досить різноманітних елементів у IX -XI століттях». На думку В.В.Мавродіна, Закон Руський був звичайним правом, що створювався на Русі протягом століть. Л.В.Черепній припустив, що між 882 роком і 911 роком був створений князівський правовий кодекс, необхідний для проведення князівської політики в приєднаних слов'янських і неслов'янських землях. На його думку, кодекс відображав відносини соціальної нерівності. Це було «право ранньофеодального суспільства, яке знаходиться на більш низькій стадії процесу феодалізації, ніж та, на якій виникла Найдавніша Правда». [ ] А.А.Зимін також припускав формування наприкінці IX - початку X століття ранньофеодального права. Він вважав, що за правління Олега існувало ще звичайне право, а при Ігорі з'являються князівські закони - «статути», «покони», які вводили грошову кару за порушення права власності і нанесення каліцтв, обмежували