Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому допущенні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушення протиправних посягань. Самозахистом є заснування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Спроби самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідками, що спричинені цим порушенням.

Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватись договором або пактами цивільного законодавства.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.

2. Гарантії прав та свобод людини і громадянина – це умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення у повному обсязі всебічну охорону прав та свобод особи. Поняття “гарантії” охоплює сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав та свобод, на усунення можливих перешкод їх повного або належного здійснення. Розрізняють 5 видів гарантій: економічні, політичні, ідеологічні, юридичні і соціальні.

2.1. Економічні гарантії прав та свобод людини і громадянина у демократичній державі – це сукупність економічних факторів життя суспільства (рівень досконалості економічних відносин, раціональна система громадянства, матеріальні і фінансові ресурси тощо). У вузькому розумінні економічними (матеріальними) гарантіями є речові засоби забезпечення ефективності реалізації прав і свобод.

Політичні гарантії прав та свобод людини і громадянина – це сукупність політичних чинників суспільства і державного життя (повновладдя народу, яке здійснюється представниками, органами запровадження в організації і діяльності державного апарату демократичних засад, багатопартійна система, рівень плюралізму і гласності в суспільстві тощо).

Ідеологічні гарантії прав та свобод людини і громадянина – це загальна культура суспільства та його членів, освіченість, суспільна зрілість громадян, рівень суспільної та індивідуальної правосвідомості, система духовних цінностей та орієнтацій.

Юридичні гарантії прав та свобод людини і громадянина – це правові норми та інститути, які забезпечують можливість безперешкодного здійснення прав особи, їх охорону, а в разі протиправних посягань – захист і поновлення. Юридичні гарантії встановлені Конституцією та іншими законами України. Неефективне дотримання гарантій є однією з умов розвитку демократії, законності, прогресу в усіх галузях суспільного життя.

Правові гарантії – це встановлені законом засоби забезпечення використання, дотримання, виконання і застосування норм права. Є два види правових гарантій – нормативно-правові та організаційно-правові. В свою чергу, нормативно-правові гарантії поділяються на матеріальні і процесуальні. Дія правових гарантій спрямована передусім на забезпечення конституційного ладу, верховенства права, Конституції і закону, утвердження правопорядку, охорону прав та свобод людини і громадянина, здійснення прямого народовладдя, державної влади, місцевого самоврядування Шемшученко Ю. С. Юридичний словник-довідник. – Київ, 1996 р. ст. 243.

2.2. Конституційні гарантії – це вид правових гарантій. Конституційні гарантії є механізмом забезпечення дотримання, виконання і застосування, і використання конституційних та інших норм, права органами державної влади, місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, іншими фізичними і юридичними особами. Вони мають найвищу юридичну силу, є основою правових гарантій. Конституційні гарантії спрямовані насамперед на охорону Конституції України, а також охорону передбачених нею інститутів: основ державного і суспільного ладу і прав, свобод і обов’язків людини та громадянина; форм прямого народовладдя; Президент України; органів законодавчої і судової влади; інститутів місцевого самоврядування, териториального устрою України та ін. Конституційні гарантії є нормативними і організаційними. У свою чергу, нормативні гарантії поділяються на матеріальні і процесуальні. Приорітетний вид нормативних гарантій – норми-принципи, зокрема ті, які забезпечують права і свободи людини та громадянина (ст. 21-26 Конституції), насамперед щодо невідчужуваності, непорушності, невичерпності, рівності, необмежуваності конституційних прав і свобод людини і громадянина, рівності громадян, презумпціїї невинуватості особи, принципу неприпустимості зворотньої дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, тощо. До нормативно-правових конституційних гарантій належать також юридична відповідальність та юридичні обов’язки, передбачені Основним Законом держави. Систему організаційних гарантій становлять: Український народ, Українська держава, органи державної влади – Верховна Рада України (ст. , 92), Президент України (ст. , 106), Кабінет Міністрів України та інші центральні органи виконавчої влади (ст. ), Конституційний Суд України (ст. , 150), органи правосуддя (ст. , 129). Уповноважений верховної Ради України, з прав людини (ст. ), органи прокуратури (ст. ), місцеві державні адміністрації (ст. , 119), а також органи місцевого самоврядування (ст. , 144), Збройні Сили України, інші військові формування та правоохоронні органи держави (ст. 17), органи міжнародних організацій, сином або учасником яких є Україна (ст. ) адвокатура (ст. ), політичні партії і громадські організації (ст. , 37), ЗМІ.

Конституційними гарантіями у вузькому розумінні є гарантії щодо самої Конституції України як нормально-правового акта, зокрема її положення про сутність і місце Конституції у системі права та внесення до неї змін. Так за ст. Основного Закону України Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні їй відповідати. Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до В. Р. України лише Президентом України або не менш як третиною народних депутатів конституційного складу Ради (ст. ). При цьому законопроект про внесення змін до Конституції (крім розділу І “Загальні засади”, розділу ІІІ “Вибори”. “Референдум”, розділу XIII “Внесення змін до Конституції України”), попередньо схвалений