Встановлення прав і свобод людини і громадянина навіть у нормативно-правовому акті не є показниками їх реальності. Відомо, що і в конституціях держав з тоталітарним режимом правління було проголошено широкі права і свободи, однак вони були лише продекларовані і ними не можна сповна користуватися в житті. Велике значення має саме реальне забезпечення прав та свобод людини і громадянина, що є однією з найважливіших ознак демократично-правової держави.

Для гарантування можливості користуватися всіма правами та свободами людини і громадянина держава повинна забезпечити реалізацію конституційних прав і свобод, створити певний механізм і певні гарантії.

Юридичні гарантії – це система взаємопов'язаних форм і засобів (нормативних, інституційних і процесуальних), що забезпечує належне визнання, захист і реалізацію певних прав і відповідних їм обов'язків.

Пріоритетним видом юридичних гарантій є нормативно-правові гарантії, що являють собою систему норм по реалізації прав та свобод людини і громадянина: норми – принципи, юридична відповідальність, юридичні обов'язки, процесуальні норми. До нормативно-правових гарантій Конституції належать також конституційна відповідальність та юридичні обов'язки, передбачені Основним Законом держави.

Першочерговим видом нормативних гарантій є норми – принципи, зокрема ті, які забезпечують права та свободи людини і громадянина (статті 21, 57-64 Конституції), насамперед щодо не відчужуваності, непорушності, невичерпності, рівності, необмеженості конституційних прав та свобод людини і громадянина, рівності громадян, презумпції невинуватості особи, принципу неприпустимості зворотної дії закону або нормативно-правового акта в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, тощо.

Іншим видом юридичних гарантій є організаційно-правові гарантії соціальних прав та свобод людини і громадянина, а саме: діяльність державних органів та громадських організацій у забезпеченні, реалізації та охороні прав і свобод (зокрема соціальних) людини і громадянина.

Організаційна діяльність компетентних державних органів та громадських організацій по забезпеченню реалізації вимог правових норм входить до складу юридичних гарантій прав і свобод (а також соціальних прав людини і громадянина) має спеціальну організаційну діяльність державних органів та громадських організацій, спрямовану на максимально повне забезпечення і реалізацію загальних і спеціальних гарантій прав та свобод людини і громадянина.

Навіть за наявності прогресивної і добре налагодженої правової системи, система прав та свобод людини і громадянина реалізація їх може і не відбутися, якщо державними органами, посадовими особами та громадськими організаціями не здійснюватиметься спеціальна організаційна робота по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина. Це загальна умова реальності прав та свобод людини і громадянина, всієї системи їх гарантій.

У демократичному, правовому суспільстві значення організаційних гарантій у реалізації прав та свобод громадянина підвищується, подальшого розвитку набувають їх форми і методи. Виходячи зі згаданої вище характеристики, слід дати загальне визначення організаційно-правових гарантій. Таким чином, організаційно-правові гарантії являють собою систематичну організаторську діяльність держави та всіх її органів, посадових осі, громадських організацій по створенню сприятливих умов громадянам для реального користування своїми правами та обов'язками.

Систему організаційно-правових гарантів становлять Конституція України, Київ, 1999 р.: держава як соціальна і правова, органи державної влади – Верховна Рада України (ст. 85, 92), Уповноважений Верховної Ради з прав людини (ст. 101), Президент України (ст. 102-106), Конституційний Суд України (ст. 147-150), органи правосуддя (ст. 124-129), органи прокуратури (ст. 121), Кабінет Міністрів країни та інші центральні органи державної виконавчої влади (ст. 116), місцеві державні адміністрації (ст. 118-119), органи місцевого самоврядування (ст. 143, 144), органи міжнародних організацій, членом або учасником в Україні (ст. 55), адвокатура (ст. 59), політичні партії та громадські організації (ст. 36-37), насамперед профспілки та інші неурядові організації молодіжні, дитячі, релігійні та інші.

Спеціального аналізу заслуговують гарантії соціальних прав та свобод людини і громадянина. В країнах ринкової економіки (в тому числі соціально-орієнтованої) економічним і політичним гарантіям в конституційному праві приділяється мало уваги, акцент, робиться на юридичні гарантії. В доктрині основною соціально-економічною гарантією прав громадян вважається володіння власністю, що дає можливість людині незалежно здійснювати свої права, свободу вибору занять; існування соціальної держави: все більш класовий характер “середнього класу”. Також під соціально-правовими гарантіями розуміють заборону на розпал соціальної, расової, національної релігійної дискримінації, загальнодоступність і безкоштовність основної загальної і професійної освіти.

Щоб розкрити поняття, сутність, зміст і форми гарантій соціальних прав, необхідно насамперед провести аналіз гарантій окремих соціальних прав та визначити їх суть, зміст, форму. Проаналізуємо суть, зміст і форму гарантій права на працю. Суттю гарантії права на працю є створення державою умов для повного здійснення громадянами права на працю, рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Змістом є можливості особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кормою права на працю є належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Стаття 44 Конституції України гарантує право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Сутністю права на страйк є умова, що створюються державою для захисту економічних і соціальних інтересів. Змістом є можливість захисту соціальних і економічних