санітарного і епідеміологічного благополуччя населення» // ВВР.- 1994.- №27.- ст. 218). При цьому треба мати на увазі, що найменування таких нормативних документів можуть бути різними, наприклад, санітарні правила і норми («Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарського питного водопостачання», ГсанПіН, затверджені Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 грудня 1996 р. №383), санітарні правила («Санітарні правила в лісах України», СП, затверджені Ухвалою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. №555); гігієнічні регламенти («Гранично допустимі рівні концентрації шкідливих речовин в повітрі робочої зо-
ни», список №3, затверджений і введений в дію Наказом МОЗ України від 22 січня 1992 р. №1001). Разом з тим, поняття «санітарні норми» буде для таких нормативних актів обобщающим, як це вказано в Законі України «Про санітарне і епідеміологічне благополуччя населення» (далі - Закон).
2. Санітарні норми встановлюються в різних сферах людської діяльності (див. ст. 9-30 Закону, ст. 10 «Правил організації похоронів і ритуального обслуговування населення», затверджених Наказом Державного комітету України по жіліщно-коммунально-му господарству від 3 березня 1995 р. №10, і ін.). Такі правила визначають порядок поведінки громадян і посадовців по забезпеченню сприятливого для життя і здоров'я людей стану навколишнього середовища, попередження інфекційних, масових неінфекційних захворювань і отруєнь. Санітарні правила обов'язкові для дотримання всіма державними органами, суспільними і іншими господарюючими суб'єктами, організаціями і установами незалежно від їх підлеглості і форм власності, посадовцями і громадянами (див. стст. 1, 5, 7 Закону).
3. Нагляд за дотриманням санітарних норм здійснюють органи, установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби (ст.39 Закону). Згідно ст. 31 Закону, Державну санітарно-епі-деміологичеськую службу складають органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю МОЗ України (Головне санітарно-епідеміологічне управління МОЗ, центральна санепідстанція МОЗ, інші установи і заклади, вказані в п. 4 «Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні», затвердженого Ухвалою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 р. №1109), а також відповідні установи, закладу, частини і підрозділу Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Національної гвардії України, Служби безпеки України - на підлеглих їм територіях, об'єктах, в частинах і підрозділах на підставі вказаного Положення, і положень про госсанепідслужбе соот-
ветствующих центральних органів виконавчої влади. Ст. 32 Закону указує, що державну сани-тарно-епідеміологічну службу України (далі - госсанепідслужба) очолює Головний державний лікар України - перший заступник Міністра охорони здоров'я України.
4. Санітарні правила вельми різноманітні за своїм змістом. У них можуть бути передбачені вимоги по вибору земельної ділянки і розташуванню певних об'єктів соціальної інфраструктури, вимоги до архітектурно-планувальних і конструктивних рішень будівель, споруд і окремих приміщень, їх внутрішній обробці, опалюванню, вентиляції, мікроклімату і освітленню, вимоги до 'устаткування, меблям і використовуваному інвентарю, умовам праці і побуту працівників і т.п. В санітарних правилах також встановлюються цілі і види необхідних для забезпечення безпеки і нешкідливості для людини чинників середовища його незаселеного, зокрема для попередження інфекційних захворювань і масових отруєнь, заходи, а також заборони певної поведінки. Звідси очевидно, що різноманітність в змісті санітарних правил зумовлює різноманітність їх порушень.
5. З об'єктивної сторони склад адміністративного правопорушення, що коментується, якраз і полягає в порушенні санітарних правил і норм, незалежно від тієї області, де воно відбувається.
Порушення санітарних правил може бути зроблене як шляхом активних дій (наприклад, прання лікарняної білизни не в спеціальних пральнях або не на спеціальних технологічних лініях, при якій відбувається контакт лікарняної білизни з нелікарняним; знаходження обслуговуючого медичного персоналу лікарні або пологового будинку в установі без санітарного одягу, наявність продовольчих товарів, що містять збудників інфекційних захворювань; погане миття посуду на підприємствах громадського харчування і т.п.), так і шляхом бездіяльності. Адміністративна караним бездіяльність буде тоді, коли на винному лежав обов'язок діяти відповідним чином, наприклад, знищити заражені продукти, не перевозити брудну і чисту лікарняну білизну в одній і тій же тарі, прово-
діть санітарну рубку дерев, виробляти поховання померлих в окремих могилах і т.д.
Для залучення винного до адміністративної відповідальності досить самого факту порушення санітарних правил незалежно від наслідків, що наступили в результаті такого порушення.
6. З суб'єктивної сторони порушення санітарних правил може бути зроблене як умисне, так і по необережності.
7. Суб'єктом даного правопорушення може бути громадянин, що досяг 16-річного віку, порушив санітарні правила загального характеру, а також працівник або посадовець, в чиї обов'язки входить дотримання відповідних санітарних правил (працівники громадського харчування, медичних установ, інших об'єктів соціальної інфраструктури, посадовці тих же установ і т.д.).
8. Окрім статті, що коментується, адміністративна відповідальність за порушення санітарних норм встановлена у ряді законів України. Серед таких законів треба вказати на стст. 46, 47 Закону України «Про забезпечення санітарного і економічного благополуччя населення», ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» // ВВР.- 1991- №30.- Ст. 379). Розмір штрафів, що накладаються на посадові обличчя і громадян за здійснення санітарних правопорушень, прямо встановлений в цих законах. У практиці накладення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу госсанепіднадзор частіший, ніж статтю, що коментується, використовує саме норми вказаних законів, а також керується «Інструкцією про порядок накладення і стягнення штрафів за порушення санітарного законодавства», затвердженої Наказом МОЗ України від 14.04.95. №64. Чинним законодавством також передбачено, що у разі виявлення порушень санітарного законодавства, посадовці госсанепідслужби України можуть застосовувати до підприємств і об'єктів всіх форм власності і підпорядкування, незалежно від того, чи привернуті відповідальні