Наголошую, що культура і право втілюються в життя тільки в індивідуальних формах. Вони пов’язані з людиною і без неї не існують, хоча мають відносну самостійність, незалежність від волі окремих людей у межах законів свого розвитку.

Правова культура виступає як світ юридичної діяльності, тобто світ правових артефактів. У ці правові явища й дії люди вкладають певний смисл. Тому правова культура виступає також як світ значень, яких людина надає своїм творінням. Тут ніби поєднується інформація про право з ціннісним та регулятивним змістом його існування. Ця інформація зберігається і нагромаджується, становлячи надзвичайно важливий компонент правової культури.

І все ж, як свідчать соціальні дослідження, в Україні є поширеною думка, що правова культура є з одного боку нерозвинутою порівняно з цивілізованими країнами, а з іншого – характеризуєтся як така, що розташована на полюсах негілізму в оцінці значення права в житті людини і суспільства. До того ж досі немає ясності у понятті характеристиці правової культури особи і суспільства, її структурі щодо співвідношення різних елементів. Подальшого дослідження потребує також визначеня місця правової культури у системі соціокультури, пошук шляхів і способів її формування.

Здійснений аналіз дає змогу підставити для такого висновку:

Правова культура – це система правових ідей, переконань, навичок, та стереотипів правової поведінки, правових традицій, встановлених частинами певної спільності, що використовується для регулювання їх діяльності і відносин.

Це те, без чого не можливий правовий розвиток. Той, хто опоновує культуру – функціонує в середовищі як носій і виразник культурних цінностей.

3. Структура та характерні риси правової культури

За своєю структурою, правова культура – складне і розмаїте явище, її можна представити у вигляді піраміди, основа якої спрямована догори. На верхньому штаблі знаходиться загальна (духовна) культура. Це фундамент всіх її видів і різновидів.

Рівень правової культури визначається станом підсистем, що її утворюють.

Залежно від носія (суб’єкта) правової культури, її поділяють на правову культуру суспільства, правову культуру соціальної групи та правову культуру особи. (Про останній елемент детальніше йтиметься при розгляді наступних питань).

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури, яка є зовсім не схожа на інші моделі. Оскільки в ході її формування вона сприяє впливові багатьох факторів, об’єктивних і суб’єктивних характерів. Так, можна припустити, що на даному етапі розвитку світова правова культура на правову культуру українського суспільства впливає, поки що, недостатньо (не ті умови, традиції, орієнтації тощо).

Правова культура суспільства – всі цінності, які створені людством у галузі права. Її значною мірою визначає правова культура правосуддя, яку складає комплекс критеріїв (організаційних, фінансових, матеріальних, кваліфікаційних).

У науковій літературі з цього приводу висловлені різні думки. Так, В. Сальников до її структури відносить центральні (основоположні, спрямовуючі, ведучі) елементи і елементи другорядні Сальников В. П. Социалистическая правовая культура: методологические проблемы. – Саратов, 1989. –с.36..

А. Ратінов та В. Камінська основними компонентами правової культури суспільства вважають: право; правовідносини; державні органи та державні організації, що забезпечують виконання права; правосвідомість і правову поведінку, тобто систему практичної діяльності людей по виконанню і застосуванню права Каминская В. Л. Ратинов А. Р. Правосознание как элемент правовой культуры. Правовая культура и вопросы правового воспитания. – М., 1974 –с.43.

На думку Н. Кейзерова, до згаданих елементів слід додати критерії політичної оцінки права і правової поведінки.

Інший підхід до структури правової культури суспільства висловлено С. Алексеевим та А. Семітко. Зокрема, С. Алексеев виділяє чотири елементи, до яких відносить рівні правовідомості, законності, досконалості законодавства, юридичної практики Алексеев С. С. Проблемы теории права: курс лекций. – Свердловск, 1972. –т.1. –с.179  . А. Семітко також акцентує увагу на рівні розвинутості законодавства, характери правової практики, правовідомості. На його думку, структурними елементами правової культури є компоненти правової системи (правові тексти, діяльність, свідомість та розвиток суб’єктів), взяті у рівневому стані їх розвитку Семитко А. П. Понятие, структура и функции правовой культуры. – Барнаул, 1986. –с.31.

Я поділяю точку зору С. Алексеева та А. Семітка, оскільки до правової культури суспільства вони відносять не просто правові явища, а рівні їх досконалості, а, отже, і соціальної цінності. Разом з тим, вважаю, ця позиція потребує деякого доповнення. З одного боку, наведена структура уявляється неповною, оскільки за межами правової культури не можна залишати норми права та правові відносини, з іншого – це структура передбачає відокремлення тих її характеристик, які не складають самостійні елементи. Недоцільно на мій погляд відносити якість (досконалість) самих лише текстів законів до самостійного елемента правової культури. Важливо враховувати і якість тексту в комплексі з ефективністю конкретного закону.

Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави, яка заснована передусім на таких принципах Гавриленко І. Правова держава і правова культура. Право України, 1993. №1 –ст.28:

1) панування права у всіх сферах суспільного життя та верховенство закону, який виражав би правові принципи суспільства. Закон має відповідати правовим принципам рівності і справедливості, не обмежувати свободу особи, робити її нерівноправною з державою. Остання у законах повинна виражати об’єктивні суспільні відносини, не допускати “юридичного насильства” над нею;

2) зв’язок законом самої держави, всіх її органів, громадських організацій, службових осіб і громадян. Держава яка видає закон, не може сама його порушувати. Він спрямований проти різних форм свавілля, анархії, вседозволеності;

3) непорушність свободи особи, її прав та інтересів, честі і гідності, їх охорона та гарантованість. Право, закон уособлюють норму свободи, а забезпечення прав і свобод