Отже, право виникає пізніше культури, але справляє визначний вплив на неї, на саму людину і суспільні відносини. У свою чергу, правова культура особи не тільки дає уявлення про здібності людини правильно дати правову оцінку процесам, фактам, подіям, а й показати, як люди реалізують право, чому вони беруть участь у конкретній діяльності або реагують на неї таким чином, а не інакше, які соціально-правові якості людей, котрі беруть участь у правовідносинах.

Правова культура особи зводиться до такої її діяльності яка відповідає прогресивним спрямуванням суспільства, у правовій сфері і завдяки якій постійно відбувається збагачення самої особи. Тому, питання про правову культуру особи в Україні є особливо актуальним у зв’язку з необхідністю виховання громадян у русі законослухняності та активної їх участі у формуванні держави; формування у громадян правової культури європейського типу, яка дозволить їм, а разом з ними і державі інтегруватись у європейський і світовий правовий простір Годованець В., Капенко В., Тертичний В. Правова просвіта громадян України: методологічні проблеми розроблення концепцій. Право України. 1999. –№1. –с.28.

Щоб дати об’єктивну оцінку правовій культурі особи, розрити її суть та значення, яке вона відіграє у правовій культурі суспільства та загальній правовій культурі, слід охарактеризувати її особливості.

Заглиблюючись в суть правової коеволюції (це зв’язок з природою, космосом, без чого існування людини неможливе), індивід має змогу сильніше відчути природу права, хоча синергетика доводить, що категорія хаосу у суспільних відносинах є закономірною і необхідною. Тому намагання держави створити досконале позитивне право – це проблема безперспективна. Дослідники права вважають, що існуюче природнє право само потребує адекватного державного узаконення.

Зміст правової культури сучасної особистості, полягає саме в культурі правової коеволюції, розумінні природності права. Така правова культура характеризується природною правосвідомістю, що виявляє вищу цінність професійної діяльності.

Лише природне право здатне формувати правову культуру як реальну свободу, об’єктивну справедливість, формальну рівність.

Правова культура особи охоплює три вектори (напрямки):

1) інтелектуальний;

2) емоційно-психологічний;

3) поведінковий.

Інтелект пов’язаний з такою ознакою, як розум, розумові здатності. Проте ототожнювати інтелект з розумом не слід, оскільки поняття “інтелект” ширше, ніж поняття “розум”. Крім розуму, інтелект охоплює мудрість особи, рівень її мислення, набуті знання, ерудицію, компетенцію, інтуїцію, глибину мислення явищ, уміння аналізувати тощо. Тобто інтелект відображає ступінь обдарованості, творчий розвиток здібностей, вагомість розумових зусиль, систему розумових операцій, інакше кажучи, – це здатність людини керуватися розумом, почуттями, волею, пристосовувати внутрішнє ставлення до зовнішніх чинників, абстрактно мислити й розв’язувати проблеми.

Інтелектуальна культура особи найбільше виявляється у процесі творчої діяльності й контактуванні з іншими людьми, особливо в критичних нестандартних умовах. Це яскраво ілюструє приклад осіб, які посідають керівні посади.

Для пізнання правового явища особа повинна здійснювати аналіз і синтез, що виявить її інтелектуальні можливості, уміння, навики та методологічне орієнтування.

Важливим компонентом інтелектуального вектору правової культури особи є здатність до розсудливості, особливо в прийнятті законних і справедливих рішень. Розсудливість вимагає, безумовно, високих інтелектуальних почуттів і відчуттів. Інтелектуальні почуття особи пов’язані з духовними, моральними, естетичними і, звичайно, з правовими.

Отже, інтелектуальна культура відображає таку систему правових цінностей, яка відповідає рівневі досягнутого правового прогресу і відображає стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Інший вектор – емоційно-психологічний – відіграє не менш важливу роль у правовій культурі особи ніж попередній. Відомо, що емоції є однією із форм самореалізації особистості. Емоції відображають внутрішні переконання, хвилювання людини, Їй властиві такі види емоцій, як: морально-політичні, інтелектуальні, естетичні, правові та ін.

Що стосується сфери права, то актуальності набувають проблеми емоційного ставлення особи до владно розпорядчих наказів і взагалі до права та держави. Правове почуття ніби узагальнює почуття законності власного обов’язку, справедливості, милосердя, відповідальності, сумнів і впевненість у процесі пошуку істини.

Рівень емоційної культури залежить від психічних особливостей. Тому дії особи мають бути позбавлені надмірного впливу як негативних, так і позитивних емоцій, оскільки перші призводять до недооцінки, а другі – до переоцінки ситуації. Отже потрібні вольові зусилля, які попри все стримують негативне чи позитивне враження від правового явища. Говорячи про психологічну культуру, можна сказати, що вона передбачає розвиток високих особистісних душевних якостей. Треба постійно вдосконалювати свої знання з психології з тим, щоб забезпечувати рівновагу між внутрішніми і зовнішніми психічними процесами Сливка С. Юридична деонталогія. Навчальний посібник. – Київ. 2003р. –с.201.

Психологічна культура втілюється в практичну діяльність з допомогою мислення і мови. Мислення особистості спрямоване на усвідомлення права й реалізацію його норм. А за допомогою мови передаються думки, почуття тощо.

Мета такого вектору правової культури особи досить вагома. Адже йдеться про вміння працювати з людьми, встановлювати психологічні контакти.

Останній, поведінковий, напрям поєднує у собі два попередні. Оскільки має на увазі те, як поводить себе конкретна особа в тій чи іншій ситуації. Яким чином відбувається її реакція на багатоманітність правових явищ. Це вміння оцінити всю повноту обставин конкретного правового явища тощо. Окрім того, що правова культура особи охоплює вже названі вектори, вона характеризується такими особливостями:– 

підвищення якості права та його сутності;– 

удосконалення пошуку істини в позитивному праві– 

соціальноактивна поведінка особи;– 

забезпечення дії свободи волевиявлення;– 

сприяння об’єктивному розв’язанні правових конфліктів;– 

запобігання діям правового свавілля;– 

збереження і примноження культурної цінності права;– 

сприяння набуттю державою правоактуальних ознак;– 

недопущення правових аномалій;– 

всебічний розвиток фольклорного права;– 

виховання законослухняності у громадян.

Зокрема, така риса правової культури особи як підвищення пізнання сутності права, має першочергове значення. Високий рівень правової культури