Але українська держава “залишила” в минулому тоталітарні методи, пройшовши свій нелегкий шлях до незалежності і вже сьогодні, як трактує Конституція України: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава” Ст. 1 Конституції України. – Київ 1996. А це у свою чергу свідчить про наступне. У правовій державі закріплюються принципи правового характеру, котрі послідовно втілюються в життя.

Проте побудова правової держави, громадського суспільства, забезпечення поступового руху по демократичному шляху розвитку, коли на перший план висувається функція захисту прав та інтересів громадян, можлива з однієї обов’язкової умови – формування та підвищення правової культури. В умовах екологічної кризи, соціальної невлаштованості населення, росту злочинності та криміналізації суспільства певного значення набуває робота з підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення України. З цих позицій теоретичний розгляд і осмислення понять, структури і видів правосвідомості та правової культури, форм і методів формування у кожної людини цих правових якостей слід вважати дуже актуальною проблемою.

Так, одним із найхарактерніших засобів формування та підвищення рівня правової культури особи є правове виховання. Його можна розглядати як в широкому, так і в вузькому розумінні. В широкому розумінні воно характеризується як вплив усіх факторів суспільного життя, в тому числі і правової системи на формування в індивідів і колективів людей певних правових якостей, що відповідають досягненому в суспільстві рівні правової культури. У вузькому розумінні – це цілеспрямований, повсякденний, систематичний вплив юридичної теорії та практики на свідомість людей з метою виховання у них відповідного рівня правової свідомості, культури та зразкової правомірної поведінки.

Основною метою правового виховання є: формування правосвідомості особи та підвищення на цій основі її правової культури; виховання поваги до права, щоб його вимоги стали особистим переконанням, а повсякдення додержання юридичних норм – звичкою; ознайомлення громадян із питаннями державно-правового будівництва, підвищення їхньої соціальної та політико-правової активності; допомога їм в оволодінні всією сукупністю юридичних знань із різних галузей і сфер функціонування права; сприяння ефективній роботі механізму правового регулювання.

До правовиховної роботи ставлять вимоги, які необхідні для її реалізації. Такими вимогами можуть бути: набуття людиною основ правових знань; необхідність формування у свідомості людини переконань, постанов, мотивів активної правомірної поведінки; формування у людей соціально-комунікативних якостей особистості тощо.

Правове виховання – це процес, котрий поширюється на певне коло осіб (суб’єктів). Ними можуть бути органи держави, громадські організації, трудові колективи, їх посадових і службових осіб, окремих громадян. В свою чергу. об’єктам такого процесу буде свідомість людини, її інтелект і здатність сприймати, оцінювати і здійснювати певні правові явища.

Окрім правового виховання, для формування правової культури особи необхідне підвищення правових знань, тобто правової просвіти.

Було б, звичайно дуже добре, якби кожен громадянин України міг набути ґрунтовних знань з права, юридичну освіту. Але ж про це не йдеться. Йдеться, як зазначалось, про “мінімум правових знань”, що досягається (за винятком спеціальних навчальних закладів) не в процесі освіти, а – просвіти населення.

Отже, на мою думку, між поняттями “правова освіта” і “правова просвіта” є суттєва відмінність. Тому сьогодні мова повинна йти про підготовку концепції правової просвіти громадян України, з метою надання їм послуг у справі набуття ними необхідних для життєзабезпечення правових знань.

Я переконана в тому, що діяльність усіх державних і недержавних органів і організацій щодо формування правової культури особи має бути спрямована на вирішення конкретних політичних, економічних, культурних і духовних проблем українського суспільства.

Питання про правову просвіту громадян України є особливо актуальним у зв’язку з необхідністю виховання громадян у дусі законослухняності та активної їх участі у формуванні правової держави.

В умовах формування українського суспільства, його правової системи правова просвіта є інноваційним інструментотм, засобом, що спрямовує правове життя у русло правового конструктивізму та збалансованості різних інтересів.

Стандартний компонент правової просвіти має передбачати необхідний мінімум правових знань, які необхідні громадянам як членам суспільства, з конституційного, адміністративного, цивільного, сімейного, господарського та деяких інших галузей права. Спеціальний компонент правової просвіти осіб має передбачати програми правової просвіти для окремих категорій громадян: пенсіонерів, молоді, підприємців, чорнобильців, жінок, споживачів послуг і продуктів, громадських активістів, державних службовців, вчителів, медиків та ін.

Правова просвіта повинна бути обов’язковою (у дошкільних, середніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих закладів освіти і в закладах післядипломної освіти) і факультативною, тобто за побажанням особи. Разом з тим очевидна необхідність запровадження обов’язкових правових курсів для правопорушників як обов’язковий профілактичний захід при накладанні на них стягнень, що не тягнуть за собою позбавлення волі.

Це також видання періодичної преси, в якій б зазначалось тлумачення права для пересічного громадянина, на найменшому, елементарному рівні, зрозумілого для будь-кого, а не тільки для правника-фахівця; правова освіта – це вплив на правосвідомість і настрої через колективні ті індивідуальні співбесіди, виступи на мітингах, зборах із допомогою ЗМІ та ін.; правова пропаганда – роз’яснення правової політики й поширення правових знань, ідей, іншої правової інформації.

Висновки

Відсутність розвинутої правової культури суспільства та, як наслідок, стабільного правопорядку, в свою чергу, і нині не діють можливості ефективно вирішувати складні соціально-економічні