речі працівника відповідає підприємство. Оскільки йдеться про трудові відносини, про збереження речей під час роботи, слід дійти висновку про те, що підприємство зобов'язане забезпечувати збереження і нести відповідальність тільки за певне майно працівника, яке йому необхідно при проходженні на роботу плі з роботи або під час роботи. До такого майна слід віднести повсякденно ношені необхідні речі: одяг з урахуванням погодних умов, сезону, національних або інших звичаїв даної місцевості; традицій, моди (пальта, плащі або інший верхній одяг, костюм, плаття, головний убір, шарф, взуття і ін.); особисті речі, необхідні працівнику (портфель, чемоданчик, дамська сумка, господарська сумка, годинник, ручка, книги і ін.); прикраси, що повсякденно ношені (кільце, перстень, браслет, кулон і ін.) і знаходяться на людині або роботи, що знімаються у зв'язку з умовами. Підприємство не зобов'язано зберігати і відповідати за гроші, цінності, речі, які не є необхідними для проходження на роботу або з роботи і не носяться постійно. Такі пещи і цінності працівник по особливій домовленості з адміністрацією може здати в касу або комору підприємства на умовах цивільно-правового договору зберігання.
Третій елемент трудового майнового правопорушення (умова) - наявність причинного зв'язку між допущеним підприємством порушенням обов'язку по. збереженню речей і виниклим у працівника збитком. Підприємство несе матеріальну відповідальність тільки при тій умові, що особисті речі робітника (службовця) втрачені плі зіпсовані унаслідок порушення з боку адміністрації, якщо збиток виник саме унаслідок відсутності належних місць для зберігання особистих речей або поганого устаткування або охорони таких місць, коли такі є. Необхідно враховувати, що збиток може з'явитися слідством неправомірних дій сторонніх осіб або навіть працівника підприємства, проте, якщо вони стали можливими через необспеченія адміністрацією належних умов зберігання, підприємство повинне нести матеріальну відповідальність. При цьому підприємство має право регресної вимоги до безпосереднього прічинітелю шкоди. У тих випадках, коли збиток є слідством дій працівника - власника даних речей, підприємство, природно, відповідальності не несе.
Четвертий елемент (умова) - вина підприємства. У даних випадках вона виражається у формі необережності. Підприємство, отже, не несе матеріальну відповідальність за речі працівника, коли збиток причинний дією непереборної сили. Якщо ж втрата або пошкодження особистих речей працівника дією стихійних сил природи стало можливим через те, що адміністрація не вжила належних, залежних від неї заходів, то, природно, підприємство зобов'язане відшкодувати збиток, заподіяний працівнику.
Не несе відповідальності підприємство і тоді, коли збиток причинний в результаті випадку (тобто за відсутності чиєї б те ні було вини) або з вини самого працівника.
Народний суд Центрального району р. Одеси відмовив в пеку гр-ке Л., медичній сестрі міської інфекційної лікарні, у якої з побутової кімнати відділення були викрадені носильні речі (шкіряна куртка, спідниця, блуза, сумка, казанок) на суму 675 р. В рішенні суд вказав, що адміністрацією лікарні були створені всі необхідні умови для зберігання речей' співробітників під час роботи, зокрема, були спеціально обладнані індивідуальні шафки, що закриваються. Л. своєю шафкою не скористалася, а повісила речі на вішалці. Крім того, Л., будучи вночі черговою сестрою відділення без права сну, сама: лягла відпочивати і дозволила спати підлеглій їй санітарці. При цьому Л. залишила відкритим вікно побутової кімнати. Суд констатував, що Л. порушила Правила внутрішнього трудового розпорядку, залишила без допомоги хворих і без належного нагляду майно відділення і співробітників, чим створила можливість для розкрадання, своїх речей, бо інших співробітників у відділенні вночі не було (Архів народного-суда Центрального району р. Одеси за 1985 р.).
Кажучи про вину підприємства, слід мати на увазі,: що про таку свідчить наявність вини будь-якого працівника, при виконанні трудових обов'язків заподіяв збиток особистим речам інших робітників або не забезпечив їх збереження, якщо він був зобов'язаний через свою трудову функцію це робити.
Підприємство може притягати до матеріальної відповідальності за наявності всіх чотирьох елементів (умов), тобто повного складу трудового майнового правопорушення.
При виникненні збитку в даних випадках наявність вини підприємства презюміруєтся, і, отже, потерпілий працівник не зобов'язаний доводити її наявність. Відсутність вини може доводити підприємство. Працівнику необхідно довести лише факт пропажі, пошкодження плі знищення речей, принесених їм на роботу і поміщених у відведене для їх зберігання місце (або відсутність такого на підприємстві), а також їх вартість.
Презумпція вини підприємства признається і на практиці. В більшості випадків адміністрація вважає себе зобов'язаною відшкодувати збиток у разі пропажі або псування речей робітника (службовця) під час роботи. Заступник директора Запорізького .завода «Днепроспец-сталь» видав наказ про відшкодування робочому Р. вартості брюк, зниклих з побутівки прокатного цеху. (За матеріалами юридичного відділу заводу). Цікаво відзначити, що в наказі в обгрунтування необхідності відшкодування збитку встановлені тільки два факти: факт пропажі брюк і їх ціна. Вина підприємства як би передбачається, признається сама собою розуміючій, раз виник збиток такого роду. Подібна структура наказів в таких випадках вельми поширена і зустрічається на багатьох підприємствах. Потрібно все ж таки рекомендувати указувати в наказі, в чому полягає вина підприємства, його працівників. Це необхідно хоча б в профілактичних цілях, з метою вживання заходів для недопущення подібних фактів надалі.
Якщо працівник за наявності спеціально відведених і обладнаних для зберігання особистих речей місць помістив їх в інше, - то відповідальність підприємства виключається.
Трудове законодавство не містить прямих вказівок про порядок розгляду вимог працівників про відшкодування їм збитку, що виник унаслідок невиконання підприємством обов'язку по збереженню особистих речей робітників і службовців