Виходячи з практики, що склалася, і по аналогії зі встановленим законодавством порядком відшкодування підприємством збитку, заподіяного здоров'ю роботника у зв'язку з роботою, слід рекомендувати в цих випадках порядок, аналогічний порядку стягнення збитку при порушенні підприємством обов'язку видачі працівнику документів про його роботу і заробітну платню, т. з. через профком і суд.

Відшкодування збитку,

заподіяного особистим речам працівника

під час роботи

Збиток може бути причинний не тільки особистим речам працівника, що знаходиться під час роботи в побутівках, шафах, гардеробах, на вішалках, але і тим речам, які знаходяться на працівнику млн. при ньому під час роботи. До таких речей благається віднести предмети одягу, годинник, ручку, портфель, дамські прикраси, сумку, книги і ін. Такий збиток може бути причинний при різного роду аваріях, нещасних випадках, в результаті дії деталей машин і механізмів, хімічних речовин, бризок металу, зіткнення з розжареним металом і т.д., що обертаються і рухомих

Підприємство зобов'язане створювати працівнику такі умови праці, які виключали б псування або знищення знаходяться при ном особистих пещей. Створення безпечних умов праці, передбачене ст. 153 КЗоТ УРСР і рядом інших нормативних актів, включає і цей аспект.

Тому при роботах, пов'язаних з шкідливими умовами праці, а також на роботах, вироблюваних в особливих температурних умовах або пов'язаних із забрудненням, робочим (службовцем) видаються безкоштовно по встановлених нормах спеціальні одяг, взуття і інші засоби індивідуального захисту. Адміністрація зобов'язана забезпечити зберігання, сушку, прання, чищення, знепилювання, дезинфекцію, дезактивацію н ремонт виданого робітникам (службовцем) спеціального одягу, спеціального взуття і інших засобів індивідуального захисту (ст. 163 КЗоТ УРСР, Інструкція про порядок забезпечення робітників і службовців спеціальним одягом, спеціальним взуттям і іншими засобами індивідуального захисту [56]).

Спецодяг н інші перераховані засоби видаються безкоштовно і призначені не тільки для охорони здоров'я працівника, але і забезпечення збереження його особистого одягу і речей. Тому, кажучи про збереження особистих речей, що знаходяться на працівнику, маються на увазі ті випадки, коли він працює не у виданому йому спецодягу, а в своїй особистій.

У Одеському порту з вини докера-механізатора З. була заподіяна електровантажником травма ноги тальмана В. Прі цьому був зіпсований чобіт, який був на ній. Адміністрація порту задовольнила вимогу В. про відшкодування їй вартості чобіт (Архів юридичного відділу Одеського морського порту). Рішення адміністрації представляється правильним, хоча в наказі відсутнє посилання на норму права.

Підприємство не тільки зобов'язане створювати безпечні умови праці, але і відшкодовувати збиток, який виник у працівника у зв'язку з порушенням цього обов'язку. Не тільки збиток, заподіяний здоров'ю працівника, але і його речам. Відповідальність підприємства в таких ситуаціях не викликає сумнівів. Проте і тут виникає питання про галузеву приналежність вказаних відносин н нормативній основі зробленого висновку.

Відносини ці мають праце-правову природу, бо торкаються самого процесу виконання трудових обов'язків і забезпечення безпеки і інтересів працівника при цьому. Разом з тим доводиться констатувати, що в трудовому праві немає спеціальної норми, регулюючої відшкодування шкоди, заподіяної в цих випадках. Висновок про відповідальність підприємства можна зробити тільки на основі тлумачення норм про обов'язки адміністрації по забезпеченню безпеки працівника. Що ж до конкретної норми, то в субсидіарном порядку доводиться використовувати в цих випадках ст. 440 ГК УРСР, хоча ця норма і регулює суто цивільно-правові відносини при позадоговірному спричиненні шкоди. Застосування Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями збитку, заподіяного робочим і служить каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків або ст. 456 ГК УРСР до даних відносин неможливо, бо вони мають на увазі тільки збиток, заподіяний здоров'ю працівника.

Матеріальна відповідальність підприємства виникає за наявності складу трудового майнового правопорушення.

Першим його елементом є порушення підприємством обов'язку забезпечення працівнику безпечних умов праці, тобто порушення правив по техніці безпеки і охорони праці, при яких стало можливим псування або знищення особистих речей працівника разом з пошкодженням здоров'я або без такого.

Другою умовою відповідальності є майновий збиток, що виник у зв'язку з пошкодженням або знищенням особистих речей працівника (одяг плі інших речей, що знаходилися при ньому). Вартість речей визначається за державними роздрібними цінами з урахуванням зносу.

Третє - необхідна наявність причинного зв'язку між допущеним підприємством порушенням і виниклим збитком.

І, нарешті, четверте - повинна бути встановлена вина підприємства. Заподіяний збиток вважається тим, що наступив з вини підприємства, якщо він виник унаслідок незабезпечення адміністрацією безпечних умов праці. Шкода особистим речам працівника може виникнути і з його вини. У цих випадках, природно, відповідальність підприємства виключається. Якщо ж збиток став слідством порушення, допущеного з вини адміністрації і грубої необережності самого працівника, то можливе встановлення змішаної відповідальності, використовуючи в субсидіарном порядку ст. 454.ГК УРСР зважаючи на відсутність спеціальних норм.

Порядок розгляду вимог працівника про відшкодування збитку, на наш погляд, повинен бути аналогічний розглянутим вище іншим випадкам матеріальної відповідальності підприємства, тобто при відмові адміністрації підприємства у відшкодування збитку працівник може звернутися в профком, а потім в народний суд.

Доводиться констатувати, що в юридичній літературі за більш ніж шістдесят років питання про відшкодування збитку в таких ситуаціях не підіймалося, і в трудовому праві відсутня відповідна норма, хоча необхідність нормативного врегулювання відносин по відшкодуванню збитку в даному випадку, мабуть, сумніві не викликала. Можна вказати, що подібний нормативний акт вже свого часу приймався. Наркомтруд РРФСР 15 червня 1922 р. прийняв ухвалу «Про компенсацію одягу робочим, потерпілим при нещасних випадках», в якому містилося