Іноземцем визнається особа, яка не належить до громадянства України і є громадянином (чи підданим) іншої держави чи держав. Іноземцем треба визнавати і колишнього громадянина України, громадянство якого було припинено внаслідок виходу з громадянства України, втрати громадянства України або за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Особою без громадянства, що не проживає постійно в Україні, є особа, яку жодна із держав не вважає своїм громадянином і яка при цьому перебуває на території України тимчасово, без отримання посвідки на постійне проживання (транзитом, як турист, з метою тимчасового працевлаштування тощо), або взагалі ніколи не перебувала в Україні.(коментар)

Під випадками, передбаченими міжнародними договорами, розуміється те, що: а) вчинені злочини належать до міжнародних злочинів або злочинів міжнародного характеру; б) відповідно до міжнародних договорів України іноземець або особа без громадянства, яка не проживає постійно в Україні, котрі вчинили вказані злочини, по користуються імунітетом від кримінальної відповідальності і можуть бути видані Україні.

Міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру є злочини, щодо яких міжнародними договорами, учасницею яких є Україна, передбачена універсальна (тобто така, що не залежить від місця вчинення злочину і громадянства винної особи) юрисдикція. До них можна віднести геноцид, торгівлю людьми, деякі злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин, захоплення заручників, угон повітряних суден, піратство, фальшивомонетництво, злочини проти осіб, які користуються міжнародним захистом, тощо.

Крім того, хоча це і не зазначено у ст. 8, але випливає із п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і ст. ст. 35—37 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах, на іноземців та осіб без громадянства, які не проживають постійно в Україні, також поширюється принцип ne bis in idem, і вони не можуть підлягати в Україні відповідальності за КК України у разі вчинення ними за її межами передбаченої! КК України, скажімо, міжнародного злочину або особливо тяжкого злочину проти інтересів України, якщо за цей злочин вони вже були засуджені або виправдані відповідно до закону.

Особливо тяжким у контексті ст. 8 є злочин, який визнається таким КК України, а не кримінальним законом іншої країни [28].

Поняття "злочин проти прав і свобод громадян України або інтересів України." є оціночним і має визначатися з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Проте основним критерієм віднесення злочинів до цієї категорії є загальний, родовий і безпосередній об'єкти, а при визначенні злочинів проти прав і свобод громадян України — також наявність відповідного потерпілого.

Зокрема, злочинами проти прав і свобод громадян України слід визнавати передбачені КК України злочини проти життя та здоров'я особи, проти волі, честі та гідності особи, проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, а також деякі злочини проти конституційних, трудових та інших особистих прав громадян, проти власності та деякі інші. Злочинами проти інтересів України у конкретній ситуації можуть бути визнані злочини проти основ національної безпеки України, деякі злочини проти довкілля, проти громадської безпеки, проти авторитету органів державної влади, органів самоврядування та об'єднань громадян, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації тощо. Серед вказаних двох категорій злочинів особливо тяжкими відповідно до КК є злочини, передбачені зокрема ч. З ст. 110, ч. 1 ст. 111, ст. 112, ч. 1 ст. 113, ч. 1 ст. 114, ч. ч. 1 і 2 ст. 115, ч. 2 ст. 147, ч. ч. 2 і 3 ст. 149, ч. ч. З і 4 ст. 152, ч. З ст. 153, ч. З ст. 157, ч. 5 ст. 185 [39, c. 37 – 38].

5. Видача осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочину чи засуджені за їх вчинення.

Кримінальне законодавство України уперше ввело у систему норм Загальної частини інститут видачі осіб, що вчинили злочин (екстрадицію), хоча міжнародному праву він відомий давно. Основні його положення закріплені у ст. 10 КК [28].

Під видачею осіб, які вчинили злочин (екстрадицією), розуміють передачу таких осіб однією державою (що запитується), на території якої вони знаходяться, іншій державі (що запитує), на території якої був вчинений злочин або громадянами якої вони є.

Інститут видачі осіб які вчинили злочини, має і певні винятки. Так, згідно з ч. 1 ст. 10 КК громадяни України та особи без громадянства, що постійно в ній проживають, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Відповідно до норм конституційного права України не підлягають видачі також іноземні громадяни та особи без громадянства, яким Україною було надано притулок (ст. 26 Конституції України) [1].

Стаття 10 КК передбачає два види видачі осіб, що вчинили злочини: видача для виконання покарання і видача для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 10 КК іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання