Принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання вимагає, щоб кримінальна відповідальність і призначення покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані, виходячи із конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного. Чим більш тяжкий злочин вчинено, чим більш суспільне небезпечним є винний, тим більш сувора кримінальна відповідальність настає, тим більш суворим є призначене покарання. І навпаки, при вчиненні злочинів, що не є тяжкими, коли особа винного не вимагає суворого покарання, кримінальна відповідальність пом'якшується, призначається менш суворе покарання, а Іноді на підставі розглядуваного принципу особа звільняється від кримінальної відповідальності або покарання. У КК цей принцип закріплений у багатьох нормах. Так, у статтях Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за окремі злочини, виділені злочини з обтяжуючими і пом'якшуючими ознаками, встановлені досить широкі межі санкцій. Це дає можливість суду враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, особу винного, пом'якшуючі та обтяжуючі обставини при призначенні покарання [5, c. 9 – 12].

Крім цього до основних принципів відносять також принцип гуманізму, відповідно до якого покарання і інші заходи кримінально-правового характеру, вжиті до особи, що вчинила злочин, не можуть мати на своїй меті спричинення фізичних страждань або приниження людської гідності.

Принцип гуманізму виявляється також у ряді конкретних законоположень. По-перше, як видно із завдань КК Україні і аналізу сукупності практично всіх кримінально-правових норм, Кримінальний кодекс охороняє кожного члена суспільства окремо і суспільство в цілому і припускає можливість застосування покарання лише до осіб, що зробили суспільне небезпечні діяння, передбачені в якості злочинів. По-друге, УК РФ містить універсальну взаємозв'язану систему норм, що передбачають можливість призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено за даний злочин; умовного засудження; звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з діяльним розкаянням або примиренням з потерпілим; заміни невідбутої частини покарання у зв'язку з хворобою; відстрочки відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, що мають малолітніх дітей; звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання на підставі актів амністії або помилування і ін. По-третє, згідно КК України «більш суворий вид покарання з числа передбачених за довершений злочин призначається тільки у випадку, якщо менш суворий вид покарання не може забезпечити досягнення цілей покарання».

Узагальнюючи відзначені і інші законоположення, можна констатувати, що принцип гуманізму в КК України виражається в: 1) забезпеченні безпеки людини; 2) гуманному відношенні до правопорушників; 3) спрямованості на застосування якнайменше суворих заходів покарання; 4) спрямованості на різноманітність мір відповідальності і покарань; 5) стимулюванні виправлення правопорушників.

Окрім розглянутих принципів, спеціально визначених і закріплених в КК України, Кодексу властиві і інші принципи, відображені в нормах даною КК і виділені теорією кримінального права. До них відносяться принципи патріотизму, інтернаціоналізму і невідворотності відповідальності.

Принцип інтернаціоналізму виражається у рівності перед законом осіб, що вчинили злочини, незалежно від раси і національності так і у ряді норм Особливої частини КК України. Зміст цього принципу полягає в тому, що КК України, з одного боку, виключає нерівність осіб, що вчинили злочини, залежно від їхньої національності або раси, а з іншою - захищає осіб всіх рас і національностей від посягань на них по мотиву расової або національної приналежності.

Принцип невідворотності відповідальності в кримінально-правовому значенні витікає з суті і духу КК України і полягає в тому, що відповідальність повинен нести кожен, хто вчинив злочин, у тому числі співучасник або особа, що здійснює приготування до тяжкого або особливо тяжкого злочину або замах на будь-який злочин [10, c. 11 – 12].

4. Система кримінального права.

Кримінальне право як сукупність юридичних норм становить собою їх цілісну систему, окремі структурні утворення якої (підсистеми) найтіснішим чином пов'язані між собою. Норми кримінального права не можуть знаходитися в якомусь невизначеному порядку, тому що це може привести до грубих порушень законності, прав громадян. У зв'язку з цим вони піддаються законодавцем певній систематизації.

Всі норми кримінального права поділяються на дві частини — Загальну і Особливу.

В Загальну частину включені норми, що визначають завдання, принципи та основні інститути кримінального права. Вони закріплюють підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону в просторі і часі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, порядок застосування окремих видів покарання, правила їх призначення, регулюють інститути, пов'язані зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, погашенням і зняттям судимості, особливості відповідальності неповнолітніх. Система Загальної частини КК складається із таких розділів:

І Загальні положення.

II. Закон про кримінальну відповідальність.

III. Злочин, його види та стадії.

IV. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт ШІчиІІу).

V. Вина та її форми.

VI. Співучасть у злочині.

VII. Повторність, сукупність та рецидив злочинів.

VIII. Обставини, що виключають злочинність діяння.

IX. Звільнення від кримінальної відповідальності.

X. Покарання та його види.

XI. Призначення покарання.

XII. Звільнення від покарання та його відбування.

XIII. Судимість.

XIV. Примусові заходи медичного характеру