містяться основні ознаки кримінального права, що відрізняють його від інших галузей права. Звичайно, кримінальне право передбачає підстави, умови кримінальної відповідальності, випадки звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, звільнення від відбування вже призначеного покарання, погашення і зняття судимості. Однак усі ці норми і відносини, що ними врегульовані, підкоряються загальним, вихідним інститутам кримінального права — злочину і покаранню, визначаються ними. Значення цих понять, їх ключова роль настільки великі, що навіть найменування цієї галузі права в багатьох мовах, у тому числі українській, пов'язується з ними. Кримінальне право походить від латинського терміну crimen – злочин. В українській мові іноді цю галузь права називають «карне право» — слово “кара” – це покарання. Також й відповідний кодекс називають Кримінальним кодексом (Кодексом про злочини) чи Карним кодексом (Кодексом про покарання) [5, c. 3 – 5].
2. Методи кримінального права.
Специфічні, притаманні лише кримінальному праву від-носини між особою, яка вчинила злочин проти особистих благ людини, публічних чи приватних прав тощо, і держа-вою, яка охороняє такі блага й інші суспільні цінності, регламентується також специфічним, притаманним лише кримінальному праву методом — застосуванням з боку держаки до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання.
Метод правового регулювання — це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороня-ються стосунки між людьми, між громадянами та орга-нізаціями, між громадянами і державою.
Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання. Кримінально-правовий метод застосовується лише в тому разі, коли: 1) вчинене діяння є суспільно-небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину; 2) особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню. В окремих випадках, передбачених законом, суд може відстрочити виконання призначеного ним кримінального покарання або не застосовувати таке покарання взагалі.
Не можна застосовувати кримінально-правовий метод до особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння була в стані неосудності. До такої особи суд може застосувати примусові заходи медичного характеру, які не є покаранням. Це стосується і особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, не досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності. До такої особи суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням.
Кримінальна відповідальність – це правовий обов’язок особи, яка вчинила злочин, зазнавати (підкорятися) заходів державного впливу та бути покараною. При цьому право держави застосовувати заходи впливу щодо злочинця та покарати його обмежене її обов’язком застосовувати такі заходи лише в межах, встановлених законом. Обов’язок злочинця підкорятися примусовим заходам і бути покараним поєднується з його правом вимагати від держави в особі її органів державної влади, щоб такі заходи застосовувались до нього у повній відповідності із законом. Держава в особі органів розслідування і суду зобов’язана виконувати законні вимоги особи, яка вчинила злочин.
Кримінальну відповідальність не слід ототожнювати з покаранням. Кримінальна відповідальність – це обов’язок особи, яка винна у вчиненні злочину, зазнавати заходів державного впливу (покарання), що реалізується з моменту винесення обвинувального вироку. У теорії кримінального права є також інші визначення поняття кримінальної відповідальності – зокрема, як фактичної реалізації обов’язку особи, яка вчинила злочин, понести покарання, починаючи з моменту винесення судом обвинувального вироку щодо такої особи. Між цими двома поглядами на поняття кримінальної відповідальності не існує принципових розходжень, оскільки з обох точок зору кримінальна відповідальність є обов’язком особи, яка вчинила злочин, підкорятися примусовим заходам. Спірним, в основному, залишається питання щодо початку виникнення кримінальної відповідальності. Покарання особи, яка вчинила злочин, складає основний зміст кримінальної відповідальності. Однак поняття кримінальної відповідальності ширше за поняття покарання, оскільки, як це випливає зі змісту кримінального закону і визнаного теорією кримінального права, підставою кримінальної відповідальності є вчинення діяння, що має всі ознаки складу злочину (ч.1 ст. 2 КК України). Покарання – це реалізація повинності особи зазнати примусових заходів кримінально-правового характеру, понести покарання.
Підставою кримінальної відповідальності є наявність у суспільно-небезпечному діянні (злочині) особи складу злочину, визначеного у конкретній статті Особливої частини Кодексу. Застосування ж конкретних норм кримінального закону вимагає встановлення відповідності (збігу) об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинного діяння з ознаками складу злочину, які описані в конкретній нормі закону (або випливають з її змісту).
Встановлення юридичної відповідності ознак злочинного діяння ознакам складу злочину, що описаний в конкретній нормі кримінального закону, в теорії кримінального права має назв кваліфікація злочину. Як кваліфікувати злочинне діяння, який склад злочину міститься у такому діянні – це питання, що виникає у повсякденній роботі правоохоронних органів. Висновки щодо кваліфікації злочину, нарівні з багатьма іншими положеннями, мають знайти своє закріплення у відповідних правозастосовчих актах (постанові, обвинувальному висновку, вироку або ухвалі) [7, c. 7 – 10].
Зміст кримінальної відповідальності визначається нормами матеріального кримінального права. Реалізація кримінальної відповідальності здійснюється у формі кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих правовідносин. Це, в першу чергу, означає, що кримінальна відповідальність із моменту свого виникнення обумовлює, окрім зазначеного вище обов’язку особи, яка вчинила злочин, також її обов’язок підкорятися вимогам процедури реалізації органами розслідування та суду такої відповідальності (кримінально-процесуальні правовідносини).
3. Завдання, функції та принципи кримінального права.
Кримінальне право виконує певні завдання, здійснює свої функції. Основна функція кримінального права як галузі права — це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права. Ці