неповнолітній звільняється від покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано у встановлені ч.3 ст.106 строки, якщо при цьому повнолітній сам не ухилявся від відбування покарання або якщо він знов не вчинив злочин середньої тяжкості, тяжкий чи особливо тяжкий злочин.

У відповідних випадках неповнолітній вважається, як такий, що не має судимості.

Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбуття якою вона звільняється. Це випадок, коли неповнолітньому призначається покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, проте неповнолітній одразу ж звільняється від його реального відбуття з випробуванням на підставі ст.104 КК України. У цьому разі він вважається таким, що має судимість.

Третьою найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності є призначення особі конкретної міри покарання із реальним його відбуттям. Це може бути покарання у виді штрафу, громадських та виправних робіт, арешту, позбавлення волі на певний строк, а як додаткове – штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст.98). У цьому випадку особа теж матиме судимість.

Звідси моментом закінченні кримінальна відповідальність буде клопотанням або зняттям судимості.

Призначення покарання та його види

Питання, пов’язане із призначенням покарання є дуже важливим, поскільки воно має забезпечувати перевиховання і виправлення особи, а особливо, коли ця особа неповнолітня.

Ст.103 КК України звертає увагу на те, що суди при призначенні покарання повинні виходити із його загальних засад (ст.65 КК України) – призначати покарання:

у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують покарання (ст.66):

з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

добровільне відшкодування завданого збитку або усунення завданої шкоди;

вчинення злочину неповнолітнім;

вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, передбачених КК України та інші;

а також ті, що обмежують покарання:

вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

вчинення злочину на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового чи громадського обов’язку;

тяжкі наслідки, завдані злочином;

вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічними захворюваннями чи недоумством;

вчинення злочину з особливою жорстокістю;

вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

вчинення злочину загально-небезпечним способом;

вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані викликаному вживанням наркотичних або інших одурмаюючих засобів.

А також суди повинні враховувати особливості застосування до неповнолітніх окремих видів покарання умови, специфічні обставини: життя та виховання неповнолітнього, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. При цьому слід враховувати , що при сукупності злочинів або вироків, остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років. Також на підставі ст.69 КК України суд призначити більш м’яке покарання, ніж передбачене санкцією відповідної норми КК України. Крім того, при розгляді цього питання не можна не згадати Пекінські правила. У пр. 171 закріплені основні принципи, якими і повинні керуватися суди при визначенні міри впливу:

а) міри впливу завжди повинні бути сумірними не тільки з обставинами і тяжкістю правопорушення, але і з становищем і потребами неповнолітнього, а також з потребами суспільства;

б) рішення про обмеження особистої свободи неповнолітнього повинні прийматися тільки після старанного розгляду питання і обмеження повинно бути по можливості доведено до мінімуму;

в) неповнолітнього правопорушника не слід позбавляти особистої свободи, якщо тільки він не визнаний винним у скоєнні серйозного діяння із застосуванням насильства проти іншої особи чи при неодноразовому вчиненні інших серйозних правопорушень, а також у відсутності іншої відповідної міри впливу;

г) при розгляді справи неповнолітнього питання про його чи її благополучність повинно служити визначаючим фактором.

Але незважаючи на вимоги національного кримінального законодавства, а також і міжнародного, суди все ж їх порушують. Під час розгляду кримінальних справ про злочини неповнолітніх вони переважно орієнтуються на загальні засади призначення покарання, незважаючи на особливості призначення покарання неповнолітнім.

Ст.98 КК України передбачені наступні види покарання:

Основні

штраф;

громадські роботи;

виправні роботи;

арешт;

позбавлення волі на певний строк;

Додаткові:

штраф;

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Звідси робимо висновок, що такі покарання як позбавлення військового спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна, обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців; довічне позбавлення волі до неповнолітніх не можуть ні в якому разі бути застосовані. Крім того, слід зазначити, що таке покарання як штраф, може бути застосовано тільки до тих неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно на яке може бути звернене стягнення (ч.1 ст.99). Громадські та виправні роботи призначаються тільки для особи,