Таким чином можна зробити висновки про те, що акт притягнення особи як обвинуваченого має важливе не тільки соціально-політичне, а і процесуально правове значення [3;с76]

1. це один із засобів забезпечення завдань кримінального процесу, зокрема щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жодний невинний не був покараний;

2. притягнення особи як обвинуваченого є підсумковим моментом початкове проведених слідчих дій, спрямованих на встановлення обставин скоєного злочину та правової оцінки зібраних доказів про винність у ньому виявленої підозрюваної особи;

3. притягнення особи як обвинуваченого характеризує новий етап кримінально-процесуальної діяльності, який полягає в перевірці згідно ст.64 КПКУ повноти і достовірності встановлення обставин конкретного злочину і подальшому їх накопиченні шляхом проведення слідчих дій, виявлення фактичних даних, необхідних для завершення попереднього слідства;

4. обвинувачення, вперше узагальнено сформульоване в Постанові після її оголошення, визначає особливості правового становища обвинуваченого як суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності у відносинах з іншими учасниками процесуальних дій;

5. з моменту винесення Постанови про притягнення особи як обвинуваченого слідчий вправі застосовувати до обвинуваченого заходи процесуального примусу: запобіжні заходи (ст. 19 КПКУ), привід (ст. 136 КПКУ), відсторонення від посади (ст.147 КПКУ), забезпечення можливої конфіскації майна (ст. 126 КПКУ);

6. акт притягнення особи як обвинуваченого зобов'язує слідчого до реалізації функції обвинувачення, в процесуальних формах визначених законом. З моменту винесення Постанови про притягнення особи як обвинуваченого між слідчим та обвинуваченим виникають певні кримінально-процесуальні відносини. Слідчий після оголошення Постанови про притягнення особи як обвинуваченого повинен пояснити обвинуваченомуваному його права (ст 143 КПКУ), створити умови для дачі показань відносно пред'явленого обвинувачення і в установленому порядку зафіксувати їх (ст. 143, 145 КПКУ), а також забезпечити реалізацію його права захищатися передбаченими законом засобами від пред'явленого обвинувачення, вжити заходів щодо охорони його особистих і майнових прав (ст21КПКУ);

7. постанова про притягнення особи як обвинуваченого відноситься до розряду процесуальних рішень по суті справи, від яких залежить у якому напрямі вона розвиватиметься далі, оскільки при послідовному проходженні процесуальних стадій, розгляд справи відбувається в межах обвинувачення викладеного у Постанові (за умови правильності фактичної та юридичної сторін обвинувачення). Обвинувачувальний висновок і вирок суду не можуть виходити за межі пред'явленого обвинувачення; зміна обвинувачення допускається лише якщо при цьому не погіршується становище обвинуваченого; судовий розгляд відбувається лише щодо обвинувачених і лише в межах пред'явленого обвинувачення. Більш того, без притягнення особи як обвинуваченого є неможливим віддання до суду і засудження;

8. притягнення особи як обвинуваченого є юридичним фактом, після настання якого розпочинаєтся змагальність кримінального процесу: чітко визначаються сторони і права учасників процесу, функції захисту та обвинувачення отримують можливість активного виявлення.

Забезпечення охорони особистих і майнових прав обвинуваченого слідчими органами, прокурором і судом стає для них одним із обов'язків, які гарантують захист прав обвинуваченої особи, ці дії включають в себе: по-перше, не розголошувати без необхідності обставин його особистого життя (ст. ст.20, 185 КПКУ); не проводити дій, які принижують його гідність або небезпечні для здоров'я (ч.3 ст.22, ч.2 ст.194 КПКУ); сповістити про арешт і місцеперебування обвинуваченого його дружину або іншого родича, а також повідомити за місцем його роботи; якщо обвинувачений є іноземним громадянином - направити постанову про арешт до МЗС України (ст. 161 КПКУ); вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей заарештованого чи засудженого до позбавлення волі (ст.159, ч.1 ст.346 КПКУ); вжити заходів до охорони майна і житла ув'язненого і засудженого до позбавлення волі (ст.160, ч.2 ст.346 КПКУ); дати дозвіл родичам на побачення із заарештованим чи засудженим. Який перебуває під вартою до набрання вироком законної сили (ст. ст.162, 345 КПКУ); скасувати запобіжний захід або постанову про відсторонення обвинуваченого від посади, якщо в їх подальшому застосуванні немає необхідності (ст. ст.165, 147 КПКУ); за проханням громадянина в місячний термін письмово повідомити їх трудовий колектив або громадську організацію за місцем проживання про факт виправдання судом або закриття кримінальної справи за реабілітуючими підставами (ст.ІІ Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", а також допомогти йому поновити порушені права І відшкодувати заподіяну шкоду (ст.53 КПКУ). Але слід звернути особливу увагу на те, що обвинувачений - це ще не винний, оскільки у нашій державі діє принцип презумпції невинності: особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду [15;с. 156], що набрав законної сили, як завершальний правовий акт провадження в кримінальній справі. Тобто її не можна назвати злочинцем у публічних виступах, у пресі, по радіо і телебаченню, в офіційних документах.

Притягнення особи як обвинуваченого можливе "не інакше ніж на підставах і в порядку встановленому законом" (ст. 5 КПКУ). Ця норма є надзвичайно важливою гарантією прав особи і реалізації принципу законності в кримінальному процесі. Крім того, у відповідності зі статтею 131 КПКУ єдиною підставою для притягнення особи як обвинуваченого є наявність доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою". Тобто слідчими, у ході всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, на момент притягнення особи як обвинуваченого повинен зібрати таку сукупність обвинувальних доказів, які переконують його в тому, що злочин