Переважна більшість батьків не володіють знаннями про вплив покарання на розвиток дитини і використовують його залежно від рівня власної вихованості.

Та уже повелося з давніх часів, що дітей завжди били і досить часто били жорстоко, чесно сповідуючи віру у необхідність цього засобу боротьби за чистоту дитячої душі: „За одного битого двох небитих дають!” Часи минають, виростають діти, і вони, вже виховуючи своїх дітей, а дехто і учнів, нерідко повертають до випробуваної часом і власною спиною традиційної „березової каші”.

Проблему „бити чи не бити?” справедливо можна назвати міжнаціональною. Вирішуючи її у різні часи, дискутували швидше над питанням: „Чим бити і коли?” Якщо останнє не викликало ніяких суперечок – покарання завжди має бут справедливим і лише за порушення вихованцем відповідних норм та вимог, - то питання „чим?” сприяло виникненню справжніх національних шкіл пороття.

Система освіти Бостона має дуже суворі правила щодо прогулів. Якщо учень протягом року пропустив понад 12 уроків без поважних причин, то його чекає повторний курс навчання.

На півдні США за спізнення хоча б на 1 секунду учневі нараховують штрафні бали. За три спізнення – накладають стягнення, за умовами якого учень повинен приходити до школи не о восьмій, як завжди, а о шостій ранку. Дві години він повинен робити уроки, або допомагати секретареві чи прибиральниці. За більш серйозні провини – розбите скло, бійку, паління у приміщенні школи – протягом трьох днів учня утримують у невеликій кімнаті, де він позбавлений можливості спілкуватися з ровесниками, виконує індивідуальні завдання, принесені вчителем. Передбачається, що на самоті учень не тільки працюватиме, але й зможе усвідомити всю глибину своєї провини.

У школі Басквуда (Великобританія) до покарань ставляться досить відповідально: якщо учень провинився, його залишають у п’ятницю після уроків на одну годину, визначивши яке завдання він повинен виконувати – написати твір про те, чому він вчинив порушення та як вінг до цього ставиться, чи можливо переписувати статтю з підручника. У деяких школярів п’ятниці розписані на два місяці вперед.

Правовий захист дітей.

Права людини – складне і багатогранне, філософське, етичне, політологічне і правове поняття. Універсальність природи цих прав полягає у тому, що вони є загальнолюдськими. Як говориться у преамбулі Загайної декларації прав людини: „Визнання гідності, властивої всім членам людства, і рівних, невід’ємних прав їх є основою свободи, справедливості і загального миру”.

Значний внесок у поширення уявлень про рівність прав зробило християнство. У „Новому Заповіті”, зокрема, пропонується поважати кожну людину, яка створена Богом за його образом і подобою.

Від природи у людини завжди існувало прагнення до справедливості, устремління до свободи дій. І те, що у міжнародному праві і законодавствах багатьох країн закріплено принцип „права людини виникають у момент її народження”, - має безумовно гуманістичний зміст.

Подією світового значення стало прийняття й проголошення 10 грудня 1948 року Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини. Від тоді ця подія залишається виявом чи не найвищого злету людського розуму і духу. Лідер комісії по підготовці цього документу, французький правознавець і політик Рене Касен у 1968 році був відзначений Нобелівською премією миру.

Важливою складовою частиною прав людини виступають права дитини: вони посідають особливе місце у загальному контексті прав людини.

Права дитини – це „права росту”, зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Необхідність охороняти дитину була передбачена ще у Женевській декларації прав дитини 1924 р. і підтверджена декларацією прав дитини ООН 1959 р. „Світовою Конституцією прав дитини”. „Конвенцію про права дитини” прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року.

Конвенція ООН про права дитини однозначно забороняє тілесні покарання дітей. У статті 19 йдеться про те, що „... держави-учасниці приймають усі необхідні законодавчі, адміністративні, соціальні і просвітницькі заходи з метою захисту дитини від усіх форм фізичного і психологічного насилля. образи і зловживання. відсутності піклування або недбалого поводження, брутального поводження або експлуатації, включаючи сексуальне зловживання з боку батьків, опікунів або іншої особи, яка піклується про дитину”. Відповідно до статті 37 держави-учасниці мають потурбуватися, щоб „жодна дитина не піддавалась катуванням або іншим жорстоким, нелюдським або іншим принижуючим гідність видам поводження або покарань”.

Україна ратифікувала майже всі міжнародні акти щодо прав людини: вони вписані в Основний закон держави – Конституцію України 1996 року.

Як захищають дітей в світі від покарань?

У фінському Законі „Про освіту” (ст. 42) наголошується, що учня, який не дотримується дисципліни, можна піддавати покаранню. До покарання входить письмове попередження чи позбавлення права бути присутнім на заняттях максимум до трьох місяців. Учня, який заважає вчителю й однокласникам, можна також вивести із класу під час уроку, а порушника дисципліни – залишити не більше, ніж на 21 години після уроків. За невиконання домашнього завдання Закон дозволяє залишити учня після уроків максимум на годину для виконання цього завдання, але обов’язково під наглядом дорослого. Решта видів покарань визначаються окремими указами.

Нещодавно в Англії було прийнято закон, згідно якого за прогули і лінощі дітей у школах відповідатимуть їхні батьки – великим штрафом або тюремним ув’язненням. Нарешті закон почав діяти: до двох місяців ув’язнення присудив оксфордський суд Патріцію Амос за те, що дві її доньки – 13 і 15 років – систематично прогулювали шкільні уроки. Цей факт