Право на життя в цивільному законодавстві.

Життя людини знаходиться на вершині піраміди соціальних цінностей, що цілком закономірно: при позбавленні життя всі інші права людини втрачають зміст, оскільки зникає їх носій. В сучасний період склалася парадоксальна ситуація: цінність життя людини , як особистого немайнового блага зростає, що призвело до міжнародного та національного правового закріплення норм, які забезпечують всебічний захист життя. В той же час життя окремої людини день за днем обезцінюється. До недавнього часу люди навіть не уявляли хоча б абстрактно оцінки життя в грошовому виразі, а на сьогоднішній день призначається викуп заручників, ціна вбивства на замовлення і т. д.

Спроба виправити сучасний стан і забезпечити захист життя не взагалі, а конкретної людини можна шляхом зростання ролі галузевого законодавства. Цього року вступив удію новий Цивільний кодекс України, який, на відміну від попереднього, захищає не тільки честь. гідність і ділову репутацію, а й інші, на нашу думку, важливіші особисті немайнові права, серед яких в першу чергу виступає право на життя. Це стало дуже великим кроком вперед.

Дослідженням проблеми права на життя займались вчені-юристи України О. В, Кохановська. З. В. Ромовська, О. О. Пунда, О. Домбровська та науковці-працівники ближнього зарубіжжя А. М. Рабєц, М. І. Ковальов, класики цивільного права М. Н. Малєїна, Л. О. Красавчикова та інші. У чинній правовій системі питанням охорони, захисту, порядку здійснення права на життя присвячені норми конституційного, цивільного, кримінального, екологічного права України.

Особливо важливого значення набуває розширення сфери регулювання суспільних відносин у частині здійснення реформованого цивільного права України. Проте у практиці повсякденного застосування законодавства, що торкається захисту права на життя, виникають ускладнення правового характеру. З метою їх вирішення необхідно, на наш погляд, визначитись із правовим розумінням та змістом цього явища.

Право на життя становить першооснову всіх інших особистих немайнових прав. Конституція України у статті 27 закріплює положення: „Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави захищати життя людини.” Але право на життя – надзвичайно об’ємне поняття, тому ми повинні розглянути схеми змісту цього права.

Насамперед, візьмемо Цивільний кодекс України. Законодавець відносить до змісту права на життя наступні елементи:

заборона позбавлення життя фізичної особи;

захист свого життя і здоров’я та інших осіб від протиправних посягань не забороненими законом засобами;

неможливість проведення медичних , наукових та інших дослідів щодо неповнолітньої, недієздатної особи чи без її вільної згоди;

заборона задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя;

недозволеність стерилізації щодо неповнолітньої особи та особлива вимога щодо порядку стерилізації недієздатної особи;

визначений порядок проведення операцій по штучному перериванню вагітності, штучного запліднення та перенесення зародка в організм жінки.

Отже, законодавець регламентував елементи права на життя в одній статті. Однак у правовій науці існують різні думки стосовно змісту цього права.

М. І. Ковальов у своїй науковій статті писав, що „право на життя” перш за все містить право розпоряджатися своїм життям, в тому числі й щодо заподіяння собі смерті. По-друге, фізична особа здатна з власної волі заподіяти собі смерть. Крім того, наявність чи відсутність цього права в законі навряд чи зможе зупинити людину, яка вирішила припинити своє існування заподіянням собі смерті [4 с. 70].

В статті М. Н. Малєїної міститься думка, що право на життя має декілька аспектів, в тому числі право на збереження життя і право на розпорядження життям. Цю думку ми не будемо розвивати, тому що ці аспекти не розкривають глибокого змісту права на життя [6; с. 50].

В підручнику „Права людини” під редакцією А. Є. Лукашова право на життя пропонується розглядати в двох, на нашу думку, теж не глибоких аспектах: як право особи на свободу від будь-яких посягань на її життя з боку держави, її представників чи приватних осіб, і як право особи на вільне розпорядження своїм життям [8; с. 143].

На думку О. Домбровської у зміст права людини на життя слід включити такі елементи, як: 1) визначення початку та кінця життя (як можливість людини існувати у часі і просторі, тобто діяти чи бездіяти на власний розсуд); 2) охорона життя (як можливість людини вимагати від зобов’язаних суб’єктів забезпечити існування у часі і просторі, гарантії від свавільного позбавлення людини життя, захист людиною свого життя та життя інших людей від протиправних посягань); 3) користування захистом життя людини з боку держави; 4) розпорядження власним життям; 5) можливість постійно користуватися таким абсолютним природним соціальним благом існування у часі і просторі; 6) можливість звертатися до компетентних і зобов’язаних суб’єктів для відновлення порушеної можливості чи відшкодування збитків при посяганні на життя; 7) запобігання передчасній смертності, включаючи дитячу; 8) протипожежні профілактичні дії [2; с. 37].

На нашу думку, слід спиратися на схему Цивільного кодексу України ст. 281 „Право на життя”. Таке дослідження буде мати важливіше значення для цивільного права. Розглянемо деякі з аспектів змісту права на життя.

До змісту елементів, які формують право на життя, у цивілістичному значенні вчений О. О. Пунда крім зазначених у цивільному кодексі також відносить: необхідність визначення юридичних меж життя (його початку та закінчення); право вимагати підтримки медичними засобами внутрішньоутробний розвиток плоду у тілі матері, яка визнана за медичними критеріями померлою [9; с. 59].

Ч. 2 ст. 25 Цивільного кодексу України зазначає, що цивільна