Населення в міжнародному праві.

План.

Поняття населення і його структура.

Міжнародно-правові питання громадянства.

Правове положення іноземців.

Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю.

Населення – це сукупність людей, які проживають на території даної держави і підпорядковані її юрисдикції.

Структура населення:

- громадяни даної держави;

- іноземці;

- особи з подвійним громадянством;

- особи без громадянства.

Громадянство – стійкий правовий зв’язок фізичної особи з певною державою. Розрізняють громадянство і підданство. Підданство – це те саме, що й громадянство, але в державах, де є монарх.

Принципи надання громадянства:

територіальний (право грунту);

національний (право крові);

займаний.

Територіальний – громадянин держави, де народився. Національний – за громадянством істоків. Через проблему народжуваності в багатьох країнах діє займаний принцип – це за територією і за громадянством батьків.

Шляхи надання громадянства – а) походження; б) вкорінення. При набутті громадянства за походженням воно виникає при народженні. Припиняється: після смерті, після виходу з громадянства, після виключення з громадянства, після втрати громадянства (при надбанні іноземного громадянства, при шлюбі з іноземцем, при усиновленні з іноземцем).

Натуралізація – це прийом громадянства іноземцем або особою без громадянства. Шляхи натуралізації – шлюб, усиновлення, вступ, вибір громадянства.

Заміна громадянства – при переході території від однієї держави до іншої:

оптація (вибір), 2) трансферт (автоматично).Це було при об’єднанні Німеччини.

Біпатризм – виникає внаслідок різниці у внутрішньому законодавстві. Це коли особа не втрачає попереднього громадянства, а набуває нове.

Безгромадянство (апатризм) – це правове становище особи, яка не має громадянства жодної держави. Це виникає через події, коли особа виходить з громадянства однієї держави і не набуває громадянства іншої держави.

Біженці та переміщені особи. Біженці – це особи, які втекли від переслідування у власній державі на територію іншої держави. Переміщення особи – це насильно вивезена на територію іншої держави особа.

Правові акти:

Конвенція про осіб без громадянства – 1954 р.

Конвенція про подолання без громадянства – 1961 р.

3. Іноземець – це всяка особа, що перебуває на території держави, але є громадянином іншої держави і не має громадянства країни-перебування. Правовий статус їх визначається внутрішнім законодавством і міжнародними договорами.

Види режимів для іноземців:

національний – врівнює іноземців в правах з громадянами даної держави;

найбільшого сприяння – в іноземців ті самі права, як і в громадян 3-ї держави.

Особливості правового статусу іноземця: певні обмеження прав з міркувань суспільної безпеки і економічного порядку; іноземці не повинні приймати участі в загальновійськовому обов’язку, а також реквізиції.

Іноземці мусять дотримуватись законів і звичаїв країни-перебування, сплачувати податки. Для іноземців існує відповідний режим (є випадки висилки іноземців).

Є певні обмеження пересування іноземця по території держави з міркувань національної безпеки. Іноземці мають право на дипломатичний захист.

Право притулку – це надання державою можливості виїхати на її територію особам, що переслідуються на її державі за політичні, наукові, релігійні та інші погляди і діяльність. Форми притулку: територіальні (це надання права в’їзду на територію і перебування на цій території) і дипломатичні (переважно в Латин. Америці. Тут часто є перевороти. Люди тікають на територію дипломатичних представництв, які мають екстериторіальний статус). Право притулку є в Декларації прав людини 1948 р. і Декларації про територіальний притулок 1967 р.

4.Основні напрямки міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю:

координація дій щодо злочинів і злочинців;

становлення юрисдикції щодо злочинів міжнародного характеру;

вивчення практики світової злочинності і заходи боротьби з нею;

обмін інформацією щодо злочинів і злочинців.

Найбільш небезпечні злочини носять міжнародний характер. Ці злочини починаються в одній, а закінчуються в другій державі. Міжнародне співробітництво ведеться на основі укладених дво- і багатосторонніх міжнародних договорів.

В багатьох державах суд вирішує злочини у країні, де він вчинений, чи у країні громадянства злочинця.

Види злочинів, небезпечних для світової спільноти:

піратство;

торгівля людьми, дітьми;

підробка грошових знаків;

незаконне розповсюдження наркотиків;

порнографія;

навмисне пошкодження підводних катерів.

Міжнародні організації, які борються зі злочинністю:

ООН;

Африканський союз;

Ліга арабських держав;

ЄС;

Інтерпол;

Європол.

Інтерпол відіграє найголовнішу роль. Україна є членом Інтерполу, відкритий постійний зв’язок з ним через представництва у нашій державі.

Видача злочинця (екстрадиція) – це передача особи, яка скоїла злочин, державою, на території якої вона перебуває, державі, на території якої скоєно злочин, або державі, громадянином якої є злочинець.

Злочини проти людства – це суспільно-небезпечні дії, що посягають на основи існування націй і держав, їх прогресивний розвиток і міжнародне спілкування. До них відносять:

геноцид;

апартеїд;

расизм;

тероризм;

екоцид.

Екоцид – це навмисне завдання шкоди довкіллю (ЧАЕС, поширення ракових захворювань). Проте СРСР не був тоді в МАГАТі, а тому не ніс відповідальності за ЧАЕС.

Апартеїд – це штучне розділення на раси.

Держави за ці злочини несуть політичну і матеріальну, а фізичні особи – кримінальну відповідальність.

Акти: Про боротьбу з торгівлею людьми; Про боротьбу з захопленням заручників; Про боротьбу з підробкою грошових знаків.