Звідси випливає, що сам стиль пояснень захисника повинен в значною мірою відрізнятися від його виступів в суді першої та апеляційної інстанції. Адже, не випадково ми аналізували “промови” і “пояснення”. Головною особливістю пояснень в суді касаційної інстанції є те, що в них основна увага звертається на такі мікроелементи:

а) аналіз доказів;

б) порушення закону, які були допущені при розгляді справи;

в) мотивування касаційних підстав.

Очевидно, що неможливо завідомо дати конкретну рекомендацію для всіх судових процесів відносно вступу: чи починати виступ з аналізу допущених судом процесуальних порушень, а в інших випадках – з критики обґрунтованості вироку чи з особи засудженого. На нашу думку, якщо судом допущені процесуальні порушення, то доцільно починати пояснення з аналізу цих порушень, а потім перейти до аналізу обґрунтованості вироку. В необхідних випадках захисник може починати тактично так: якщо є потреба для справи – зачитати виписку з вироку, а потім її проаналізувати або навпаки – спочатку дати аналіз матеріалам справи, а вже потім процитувати відповідну частину вироку.

На нашу думку, захисник необов’язково повинен в своїх поясненнях зупинятися тільки на одній касаційній підставі. Адже у своєму виступі він може вказати на те, що в справі допущені процесуальні порушення, і одночасно зазначити, що у вироці неправильно застосований кримінальний закон.

Варто зупинитися на аналізі касаційних підстав, оскільки саме з них в більшості випадків і починаються виступ захисника в суді касаційної інстанції. Істотними порушеннями кримінально-процесуального закону є такі порушення, які позбавили або обмежили засудженого, виправданого у здійсненні їх права на захист, позбавили або обмежили права потерпілого, позивача та відповідача або інакше перешкоджали чи могли перешкодити суду об’єктивно, повно та всебічно розглянути справу і винести законний і обґрунтований вирок.

Неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку, є:

а) незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню;

б) застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню;

в) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

І нарешті невідповідним тяжкості злочину та особі засудженого визнається призначення судом покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального закону, але за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок як м’якості, так і суворості покарання [32, с. 164].

Отже, мистецтво усного виступу, насамперед, полягає в тому, щоб знайти і донести до суду головні, опорні касаційні аргументи. А звідси випливає рекомендація – треба говорити необхідне і достатнє. Система касаційних підстав не залишає сумнівів в тому, що суд касаційної інстанції розглядає та оцінює докази. Адже, не дослідивши і не оцінивши докази, судді в касаційної інстанції не зможуть правильно вирішити питання про те, чи є повним по справі проведене досудове та судове слідство, чи відповідають висновки суду обставинам справи, чи повинно те чи інше порушення тягнути за собою скасування вироку.

Тимчасом, обгрунтованим може вважатися вирок, якщо встановлені ним факти базуються на такій сукупності доказів, яка повно і всесторонньо розкриває всі суттєві обставини справи. Таким чином, аналіз доказів – чи не найголовніший елемент пояснень захисника в суді касаційної інстанції.

Захисник повинен аналізувати докази, які обґрунтовують його касаційну скаргу. По цій причині, захисник в своїх поясненнях в суді касаційної інстанції, розглядаючи і аналізуючи обставини справи і докази, які є в справі, розмежовує:

1) докази, які розглянуті на судовому засіданні;

2) докази, які є в провадженні по справі, але не перевірені на судовому слідстві;

3) додаткові матеріали, подані в суд касаційної інстанції.

З психологічної точки зору, захисник, який виступав в апеляційному суді, повинен враховувати, що у нього з суддями касаційної інстанції не може бути нічого спільного у сприйнятті, яке було в учасників процесу в судовому засіданні в суді першої і апеляційної інстанцій і залишило свій відбиток на основі їх промов в суді першої і апеляційної інстанції, оскільки, перед суддями суду касаційної інстанції є тільки записи того, як слідчий сприйняв показання осіб, які проходили по справі і як секретар суду їх сприйняв і зміг записати.

Як наслідок, для того, щоб виявити необґрунтованість вироку, захисник повинен відзначити, що суд поклав в основу вироку недостовірні або недостатні докази, або ж ці докази мають інше, ніж вважають судді, логічне або правове значення, або ж з цих доказів можна зробити інший висновок, іншу версію про події і участь в них обвинуваченого.

Є.Ф. Куцова вважає, що вирок буде відповідати вимогам обґрунтованості за умов:

1) якщо він повно і логічно мотивований;

2) його висновки відповідають фактам, встановлених вироком;

3) ці факти базуються на доказах, які повно і всесторонньо розкривають всі суттєві обставини справи;

4) докази одержані, досліджені і оцінені з дотриманням відповідних вимог процесуального закону [ 49, с. 96 ].

Критикуючи оцінку доказів, яку дав суд апеляційної інстанції, захисник повинен показати або недостовірність джерела доказів (показання свідків, потерпілих, підсудних, експертів), або ж інше значення доказових фактів. І що найголовніше – співставити пояснення учасників судового процесу з об’єктивними даними. Аналіз показань свідків повинен бути спрямований на з’ясування їх достовірності в співставленні з іншими даними по справі (одного свідка з іншим свідком, з речовими доказами, з документами і поряд з цим з показаннями того ж свідка на досудовому слідстві, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції).

Особливе місце серед доказів займає висновок експертизи на досудовому і судовому слідстві в суді першої та апеляційної інстанції. Звідси випливає, що захисник повинен аналізувати описову