Якщо речовий доказ може мати значення при перевірці обґрунтованості вироку в суді касаційної інстанції, то захисник може звернутися з вимогою щодо висилки речових доказів разом з справою в суд касаційної інстанції. Захисник повинен визначити той факт, що речові докази без їхнього зв’язку з іншими доказами, не можуть бути безумовною підставою для визнання встановленим того чи іншого факту.

Оцінити докази – значить визначити їх достовірність і значення для справи. Критерієм оцінки доказів в суді касаційної інстанції є вся сукупність знань судді і його правосвідомість. Але знання і погляди судді – результат практики. І тут неможливо не погодитися з думкою С.А. Галунського про те, що “практика виступає критерієм оцінки доказів” [ 21, с. 55 ].

Отже, завдання суду касаційної інстанції – не вирішити справу по суті, а перевірити правомірність оскарженого вироку. У зв’язку з цим, процес оцінки буде закінчений в тих випадках, коли суд касаційної інстанції поставить обґрунтовано під сумнів достовірність доказів або значення, надане їм вироком суду першої або апеляційної інстанції.

Під час виступів у суді касаційної інстанції інколи виникає необхідність в теоретичному аналізі деяких питань матеріального і процесуального права, тактично виправданим буде посилання на керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України.

І, нарешті, захисник повинен підвести підсумок свого виступу тобто виступити перед судом касаційної інстанції з певним проханням. Захисник засудженого може просити:

- про скасування або зміну вироку, якщо неправильно застосовано кримінальний закон або встановлено невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину особі засудженого;

- про скасування вироку і закриття справи, якщо прийде до висновку про відсутність у діях підсудного складу злочину.

Як і в суді першої і апеляційної інстанції, як в захисній промовй, так і в поясненнях в суді касаційної інстанці недопустима альтернатива. Захисник виправданого може просити про зміну вироку в частині, що стосується зміни підстав, мотивів і окремих формулювань, що не впливає на правильність висновків суду про невинуватість підсудного.

Підсумовуючи, слід сказати, що форма пояснень захисника в суді касаційної інстанції, повинна бути іншою, ніж форма судової промови в суді першої та апеляційної інстанції. Судовий розгляд в суді касаційної інстанції передбачає право членів суду задавати питання захиснику і прокурору, іншим учасникам касаційного оскарження для з’ясування обставин, які їх цікавлять.

Інколи запитання доповідача або інших суддів перетворюють виступ учасника судового розгляду в діалог з суддею. А це, в свою чергу, спонукає захисника до вироблення навичок швидко перебудувати план наміченого виступу.

Таким чином, усний виступ може вважатись вдалим, якщо в ухвалі суду касаційної інстанції знайдуть своє відображення мотиви до скасування або зміни вироку, вказані суб’єктом касаційного оскарження.

2.4. Захисник в судових дебатах в суді присяжних

З прийняттям Конституції України започатковано правові засади і розпочато процес реформування чинного кримінально-процесуального законодавства, створення нової судової системи. Важливим є положення Конституції України про можливість участі народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Якщо стосовно першої форми (народних засідателів) у судочинстві законодавство і практика мають певні напрацювання, то участь присяжних у суді поки що є декларацією. Це новий суспільний феномен, який викликає необхідність його дослідження.

“Концепція судово-правової реформи”, затверджена Державною Думою Російської Федерації 21.10.91р., як складова основа реформування системи правосуддя в Росії, запропонувала в якості одного з ключових аспектів реформи введення суду присяжних. “ Там, де стабільність важливіша правди і законність доречніша справедливості, достатньо суддів-професіоналів. Але якщо застосування закону виявиться більшою жорстокістю, ніж вчинений злочин, якщо підсудний вірить у власну невинність, якщо суспільствово не може самоусунутися, довірити вирішення державі – тут поле діяльності присяжних” [43, с. 80-81 ].

Англо-американська модель суду присяжних передбачає, що суд присяжних у кімнаті для нарад за відсутності судді виносить вердикт про винуватість чи невинуватість підсудного, який є обов’язковим для судді. В Англії і США дванадцять присяжних складають окрему колегію і вирішують питання факту, а професійні судді – питання про покарання (так звані питання права) [ 64 , с.67 ].

Наполеон ввів суд присяжних у завойованих ним європейських країнах: Бельгії, Голландії, Італії. В Німеччині такий суд був заснований 1848 року, а в 1924 р. замінений колегією з 3-х професійних суддів і 6 присяжних. В 1975 р. кількість присяжних (шеффенів) зменшилась до двох осіб, і такий суд називається судом присяжних скоріше за традицією, ніж по своїй суті [72, с.46-47].

Отже, європейська модель передбачає участь так званих шеффенів, які досліджують усі матеріали справи і спільно з суддею ухвалюють рішення. Термін “шеффен” німецького походження і означає “члени” (суду), “засідателі”. Шеффени беруть участь, як правило, в розгляді справ про серйозні (значні) злочини разом з професійними суддями, одночасно вирішуючи питання права і факту [ 58, с. 39-40 ].

У Російській Федерації присяжних залучають до розгляду кримінальних справ для вирішення двох питань – про винуватість або невинуватість підсудного, а також заслуговує чи ні засуджений поблажливого ставлення [31, с. 5].

Хоча Конституція України передбачає здійснення правосуддя через народних засідателів і присяжних, але при цьому не дає визначення цих термінів. Звідси випливає, що є незрозумілим, як вживаються в Конституції України терміни “народні засідателі” і “присяжні”. Чи вони мають різне значення чи повинні бути взаємозамінювані. Це свідчить про змішування двох світових судових систем – європейської і англо-американської [ 46, с.72 ].

7