Законодавство України про статус учнів.

Учні – основний суб’єкт освітнього процесу. Освіта – одна з головних ланок гуманітарного функціонування держави. Вона є основною „інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави” (О. Код.).

Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах. У Законі України „Про освіту” зазначено, що „держава здійснює соц. захист вихованців учнів” (О. Код 533). Варто зазначити, що суб’єктами освітнього процесу є також вчителі, управлінці та інші особи, які визначають його характер та основні напрямки розвитку.

Відмінністю освіти від інших напрямків реалізації гуманітарних функцій держави є те, що більша частина її учасників це діти, які потребують особливого педагогічного підходу. Сучасний стан становлення суспільства України потребує посиленої уваги до правового забезпечення учнів як учасників навчального процесу.

Важливим аспектом такого перетворення повинно було б стати звернення о міжнародних стандартів, котрі б визначали основні права і свободи дітей.

Таким чином, через них можна встановити головні необхідні напрямки розвитку та становлення особистості в школі. Серед таких актів визначальне місце належить Конвенції про права дитини.

Варто зазначити, що в цьому документі право дитини на освіту закріплюється „на підставі рівних можливостей” шляхом її доступності” для всіх та „вживання таких заходів, як ведення безплатної освіти на подолання у разі необхідності фінансової допомоги” (1, с. 240). Забезпечується і доступність інформації та матеріалів у цій галузі, тобто встановлюються підвалини для реальній??? можливості, угаданій дітям, формувати і відповідно висловлювати власну думку, котра повинна була б впливати на цю площину.

Ще одним важливим аспектом, на який варто звернути увагу, - це закріплені в Конвенції підвалини розвитку особистості. В документі забезпечено спрямованість освіти на розвинення „особи, талантів, розумових і фізичних здібностей в найповнішому обсязі” (1. 241).

Конвенція закріпила, що одним з найважливіших завдань навчально-виховного процесу є підготовка дітей до активного дорослого життя, тобто „до свідомого” життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру терпимості” (1. 241).

Таким чином, Конвенція про права дитини закріпила основні демократичні й цілком найдоцільніші підвалини освіти, на які повинен був би рівнятись цей процес і в Україні.

Варто ще раз підкреслити, що до них входить розвиток особистості в повному обсязі, врахування думки учнів в освітньому процесі, що б дало реальну змогу їх підготовки до свідомого життя, через надання їм певних управлінських функцій.

Ще одним міжнародним актом, котрий відбиває основні засади навчання й виховання є Загальна Декларація Прав Людини. Вона в основному висвітлює ті ж підвалини, що й Конвенція, але певні аспекти варто відмітити і з неї. Так, пункт 2 статті 26 закріплює, що освіта повинна забезпечувати не тільки розвиток особистості, але й „збільшення поваги до прав людини і основних свобод” (Декл.).

Отже, цей документ закріплює в освітній сфері надання переваги дотриманню й забезпеченню поваги до гідності усіх учасників навчально-виховного процесу, в тому й числі учнів.

Право на освіту, його раціональні підвалини здійснення закріплені і в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права. Тут варто зазначити, що у цьому документі значна увага зосереджена на створення системи заохочення у навчанні.

Так, стаття 13 пункт 2 підпункт б зазначає, що елементарна освіта повинна заохочуватися або інтенсифікуватися”, а для цього необхідне створення „задовільної системи стипендій” (2, с. 9). Отже, у міжнародних актах закріплено, що навчання повинно мати певні стимули, через які відкривалася його демократична складова.

Аналіз нормативно-правової бази щодо правового значення учнів дає підстави надіятися на зростання до неї уваги законодавчих і виконавчих органів держави. Адже не всі гарантії прав міжнародно-правових актів закріплені в сучасних нормативних актах держави, особливо це стосується розриву між проголошеним в законах доктринах, концепціях, принципах, які майже відображають міжнародні стандарти та їх втіленнях у конкретних актах.

Також держава повинна фокусувати свою увагу на цій проблемі, бо в процесі демократизації і подальшого розвитку суспільства ця сфера повинна бути під особливим контролем.

Крім цього варто відзначити, що у Законі України „Про загальну середню освіту” у статті 20 пункту 2 вказано на статус учнів як учасників навчально-виховного процесу (3, с. 554). В ньому, зокрема, зазначено, що „вихованець – особа яка навчається, виховується в одному з загальноосвітніх навчальних закладів” (там само).

Проте, таке поняття (хоча і закріплено, що воно визначається різним нормативно-правовим актом (там само)) як статус учня у інших законах, та й у цьому зокрема, чітко не визначено. А це дає підстави припустити, або скоріше навіть стверджувати, що такий інститут не розкритий в повній мірі і значно обмежений (про це детальніше в інших розділах).

Систематизуючи усі освітні гарантії варто було б спочатку висвітлити конституційні принципи цієї сфери. Зокрема, стаття 53 Основного Закону держави забезпечує „доступність і безплатність освіти”, „розвиток освіти різних форм навчання” (3. с. 333). Таким чином, Конституція закріпила найзагальніші й найосновніші тези навчально-виховного процесу.

Ширше питання й регулювання середньої освіти й гарантії учням у цій сфері закріплені в Законі України „Про освіту” та „Про загальну середню освіту”. Інші тези, завдання тощо відбивається в різних нормативно-правових актах, концепціях, доктринах. Всього таких актів, які так чи інакше висвітлюють освітні гарантії приблизно 350 (Риг ??? 2002, с. 5).

Отож, основні гарантії правової освіти закріплені в Законі України „Про освіту”. Остання відповідно до цього