Цей же закон проголошує безкоштовну освіту, з розгалуженою мережею закладів, з різними формами навчання (там само). У ньому ж закріплюється основні демократичні принципи виховної сфери і рівність умов, демократизм, різноманітність, поєднань державного управління, громадського самоврядування, науковий, світський характер, гнучкість, безперервність, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей, соціальний захист вихованців (2, 582).

Що стосується правничих засад щодо самих учнів, то їм гарантується охорона „від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дітей педагогічних та інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність” (3, с. 539). Таким чином, такі гарантії свідчать, що цей Закон України відповідає міжнародним стандартам у сфері захисту прав дітей.

На підтримку й для широкого розкриття вище викладених принципів у сфері середньої освіти був прийнятий ще дин Закон України „Про загальну середню освіту”.

У цій сфері він встановлює основні напрямки її розвитку, зокрема, „визначається структура і зміст освіти, права та обов’язки учасників навчально-виховного процесу” (в першу чергу учнів) (А, 551). У статті 5 закону зазначається також, що основним завданням загальної середньої освіти, окрім виконання дітьми Державного стандарту, є їх виховання та реалізація права на вільне формування політичних і світоглядних переконань (так само, с. 552).

Таким чином, цей нормативно-правовий акт проголошує і втілює принципи свободи думки і слова, але не забезпечує створення системи його реалізації (про це детальніше у наступному розділі).

Вище вже йшлося, що саме у Законі України „Про загальну середню освіту” у статті 20 вживається поняття статус учня, котре остаточно не закріплено, бо не існує реальних інститутів захисту прав і забезпечення доцільності їх обов’язків. Тобто це поняття в повній мірі не розкрито. Проте все ж таки варто зазначити, що стаття 21 цього закону перераховує види матеріальної, іншої допомоги та різні соціальні пільги для вихованців (там само, 554).

У вищезгаданому документі також визначено, що саме на загальноосвітній навчальний заклад покладається важливі повноваження по відношенню до учнів. Тобто фактично саме через них розкривається реальне становище вихованців.

Так, у статті 38 Закону України „Про загальну середню освіту” зазначено, що навчальний заклад забезпечує „потреби громадян у освіті”, „єдність навчання і виховання”, „відповідність освіти до Державного стандарту”, „формування в учнів засад здорового способу життя” (3, с. 557).

Таким чином, школа повинна забезпечити, щоб виховний процес „ґрунтувався на загальнолюдських цінностях” (там само, с. 551). Адже діти потребують у цьому процесі також особливого підходу, котрий відображав би гуманні принципи.

Також варто зазначити, що у цьому ж законі впроваджена гарантія на „формування особистості учня”, на його „всебічний розвиток шляхом навчання і виховання” (там само, с. 551). В свою чергу, для реалізації останнього гарантуються різні форми роботи і також заохочення (там само, с. 553).

Варто було б зазначити ще одні важливі засади діяльності навчального закладу у сфері забезпечення охорони здоров вихованців. Так, стаття 2 Закону України „про загальну середню освіту” зазначає, що учні повинні мати „нешкідливі умови навчання, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я” (там само, с. 555). Таким чином, цьому аспекту актом надано великого значення.

Не можна не розглянути гарантій у сфері управління навчальним закладом. Так, стаття 39 відповідного закону проголосила забезпечення можливості участі в керівництві школою учнями через загальні збори (-//-). Отже, зазначені спеціальні гарантії для вихованців в управлінській сфері.

Таким чином, у Законі України „Про загальну середню освіту” відбиті важливі гарантії у відповідній площині. Окрім цього, саме вони повинні формувати не тільки русло навчального процесу, але й закріплювати й стверджувати в повній мірі становище вихованців, коре ні в якому разі не може бути занижене.

Отже, аналіз двох основних законів у сфері освіти, а фактично систематизація навчальних гарантій, дає підстави стверджувати, що останні реально існують, відповідають міжнародним актам. Проте, фактично, система їх реалізації, що закріплена у інших нормативно-правових актах, а звідси і увесь власне навчальний процес не носять настільки демократичний характер. Адже дуже багато визначених принципів, положень не мають ширшого правового втілення і забезпечень (про це особливо детальніше у наступних розділах).

Звідси випливає необхідність удосконалення освітнього законодавства, у площині учнівського статусу, або інакше у сфері їх прав та обов’язків. Тобто, забезпечення освітніх принципів через створення реальних ефективних правових інститутів.

Ще один акт, який проголошує права на освіту є Закон України „про охорону дитинства”. Хоча воно закріплюється тут досить вузько, але відображає важливі соціальні гарантії вихованців.

Перш за все варто зазначити, що у першу чергу закріплюються найосновніші тези. Так, стаття 19 відповідного закону проголошує „доступність і безплатність освіти”, встановлення пільг, надання стипендій” (М. Жур. С. 93).

Визначається також і обсяг обов’язкових для засвоєння знань. Він, а саме „норми навантаження у навчальних програмах та планах навчальних закладів повинні визначатися з урахуванням віку та стану здоров’я дітей” (так само).

Таким чином, закріпимо звернення на індивідуальну, особисту орієнтацію освіти. Проголошено також і підтримку та заохочення обдарованих дітей”, а ширше закріплені соціальні гарантії, проте лише певним категоріям учнів (так само, с. 93).

Так, вихованці державних профтехучилищ, студенти вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації, діти-сироти „перебувають на повному державному утриманні”, а для осіб, що не можуть навчатися на загальних умовах, створюються спеціальні навчальні заклади” (так само, с. 93).

Таким чином, і в цьому законі проголошують найважливіші освітні принципи, але знову ж таки соціальні гарантії