ймовірність, що власне системи реалізації й тому саме вище викладене право не носить цілком демократичний характер.

Цілком закономірно, що вихованець як учасник навчально-виховного процесу повинен був би бути поділений повноваженням повноправної участі й самоуправлінні школою. Адже відповідно до концепції загальної середньої освіти діяльність останньої „вибудовується” так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника власного життя” (П. Ш. 22002, с. 4).

Тобто, безперечно, важливим є створення інституту впливу на сам освітній процес. Адже останній саме для них і створений. Тому враховування думки учнів в управлінні навчальним закладом має мати важливе змагання й бути не просто проголошені, але й обґрунтованими широкими системами реалізації, закріплена у відповідних актах. Через них також змогло б здійснитися зобов’язання держави у системі освіти щодо самореалізації особистості (Дз., с. 216).

Таке право, безперечно, закріплене в Законі України „Про освіту” статті 51. Тут зазначено можливість особистої або через своїх представників участі у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу” (А, с. 539). Таким чином, цілком реально з цього випливає твердження, що учні на практиці у своєму шкільному житті повинні були відчути механізм власного впливу на освіту. Це б підтвердило її демократичний характер і виходячи з цього давало поштовхи до розвитку.

Але тут також потрібно проаналізувати реалізацію відповідного повноваження. Конкретнішого закріплення це право отримало в Положенні про загальноосвітній навчальний заклад, де зазначено, що воно включає в себе „участь в органах громадського самоврядування” (П, р. 42).

До таких інститутів в першу чергу належать загальні збори (конференція) колективу закладу освіти. Проте про цей орган вже йшлося вище. Тому варто лише зазначити, що реального учнівського впливу він не закріплює. Відповідно до статті 16 Закону України „Про освіту” існують ще й інші органи громадського самоврядування, які можуть об’єднувати усіх учасників навчально-громадського самоврядування, які „можуть об’єднувати усіх учасників навчально-виховного процесу” (А, с. 535).

Оминаючи цю тему учнівського самоуправління ( бо про це буде йти мова окремо) варто виділити, що всього відповідно до Положення про загальноосвітній навчальний заклад такою організацією може бути рада цього ж таки закладу (П. р. вн).

Тут не можна не віддати належне широким можливостям вихованців в такому органі. Адже останній має обов’язок створювати і різні комітети ( в тому числі учнівський), і затверджувати рети??? Закладу, і вносити пропозиції щодо морального і матеріального заохочення учасників навчально-виховного процесу, вирішує різні бюджетні питання (П. р. 64).

Але ж таки і тут зустрічаються невідповідності. Адже учні складають 25 % членів цього органу (те ж саме), тому їхні пропозиції можуть бути не підтримані. Окрім цього, сама рада цього закладу не є органом повноправного управління школою. Останніми відповідно до Закону України „Про загальну середню освіту є директор та педагогічна рада (А, с. 557).

Окрім цього, вищезгаданий орган самоврядування, а саме його діяльність регулюється статутом Закладу на творення і закріплення якого вихованці майже не мають впливу (Пр. 64). Таким чином, учні досить обмежені у своєму впливі на формування самоврядування школи. Адже такі механізми хоча й існують, проте наявна реальна можливість нехтування й урізання ініціатив вихованців.

Це право водночас пов’язане з наступним повноваженням учнів в освітній сфері. Зокрема, їм гарантується „вільне вираження поглядів та переконань” (Пр. 42). Зрозуміло, що останні повинні поширюватися на усі площини навчального процесу.

Але й це не забезпечить насправді демократичних підвалин. Адже погляди й доцільні пропозиції учнів перш за все повинні і враховуватися. А це право може легко урізуватися, зокрема на вище викладеному прикладі громадського самоврядування.

Окрім цього, йог ймовірність здійснювати через участь у „добровільних самодіяльних об’єднаннях, творчих студіях, клубах, гуртках”, яке також становить одне з важливих повноважень вихованців, закріплене в Положенні про навчальний заклад (там само).

Проте тут варто зазначити, що для їхнього створення і діяльності ініціатива у першу чергу повинна іти від педагогічного колективу. Крім цього, інших інститутів такого забезпечення майже немає. А якщо йй створюється (наприклад, заснування шкільної газети, чи проведення учнівського конкурсу), то переважно організація покладається на самих дітей.

Не менш важливе значення для забезпечення демократичної освіти, для виконання загальних прав дитини і в освітній сфері має гарантія захисту вихованців. Фактично через цей інститут учні можуть втілювати інші свої повноваження у життя.

Саме через нього розкриваються принципи взаємодії між вихованцями і іншими учасниками навчально-виховного процесу. Та й загалом без наявності механізмів захисту, самі права не будуть відігравати у становищі дітей великої ролі.

Тому варто зазначити, що Закон України „Про освіту” проголошує право учнів на „захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують право або критикують їх честь і гідність” (А, с. 539). Оскільки останнє становить грунт для здійснення інших повноважень, то само повинно забезпечувати особливою системою засобів, діяльність яких повинна бути доведена до відома цих вихованців.

Тут варто звернути в більшій мірі увагу на закріплену в Положенні про навчальний заклад „захист від дій педагогічних та інших працівників, які порушують право” (П. р. 42).

Таким чином, звідси випливає, що у школі повинні існувати реальні демократичні інститути до складу яких, окрім вихователів, мають входити ще й інші нейтральні особи, зокрема учні. Переважна кількість останніх у таких механізмах забезпечила