чином, і в цьому законі проголошують найважливіші освітні принципи, але знову ж таки соціальні гарантії закріплюються лише для певних категорій вихованців. Тому цілком можна стверджувати, що ці ж таки гарантії є значно обмежені і тому їх зміст не цілком в достатній мірі визначає становище вихованців.
Отже, в основному на цьому гарантії, закріплені саме в законах себе вичерпують. Варто було б також висвітлити найважливіші освітні принципи, котрі покладені в основу розвитку цієї сфери. До таких можна у першу чергу віднести Указ президента України про затвердження національної доктрини розвитку освіти. В останній закріплюються мета і пріоритетні напрямки розвитку відповідної сфери. Фактично, цей документ проголошує завдання навчально-виховного процесу, зміст, на який він повинен був би рівнятись.
Проте, реальних систем, інститутів у цій площині не закріплює. Водночас ця доктрина проголошує обов’язок держави по відношенню до учнів „виховати особистість з демократичним світоглядом”, забезпечити самореалізацію особистості”, „створити більш індивідуальне навчання та виховання”, „збільшити варіативність програм”, „забезпечити якісну освіту” (Нац. 215-21).
Відповідно всі ці завдання повинні виконуватися на фоні „демократичної системи навчання” (так само, 217). Таким чином, цей акт проголошує в основному освіту важливою ланкою не тільки навчання, але й виховання, де безперечно використовується особистий підхід, що дійсно відображає гуманні й національні принципи.
Також варто відзначити, що ця доктрина проголошує відкриту систему управління освіти „з поєднанням державного і громадського контролю” (так само, с. 221). Тобто учні безперечно повинні були б залучатися до керівництва, чи хоча б певного впливу на відповідний заклад.
Таким чином, Національна доктрина розвитку освіти відображає основні напрямки подальшого розвитку цієї сфери й закріплює цілком доцільні й безперечно необхідні принципи реформування даної площини.