Право власників земельних ділянок та землекорис-тувачів самостійно господарювати на землі є запорукою того, що держава не повинна втручатись в діяльність носіїв земельних прав при реалізації ними своїх правомочностей. Винятки з цього правила складають випад-ки, передбачені законом. Мова йде, зокрема, про приму-сове припинення прав на земельну ділянку її власни-ка або землекористувача при порушенні ними чинно-го земельного законодавства (ст. 143 ЗК). Не виклю-чається також припинення земельних прав і на випа-док необхідності забезпечення екологічної безпеки або ж інших державних чи суспільних інтересів та ін. (ст.ст. 146, 147 ЗК).

Забезпечення раціонального використання та охо-рони земель — один з основоположних принципів. Раціональне використання землі передбачає взаємозв'я-зок досягнення необхідного ефекту, який отримано від господарської експлуатації землі при мінімальних витратах з одночасним збереженням і покращенням землі в процесі її використання. Цей принцип тісно і нерозривно пов'язаний з такими принципами, як ці-льовий характер використання земель та стабільність, сталість прав на землю.

Згідно закону земельні ділянки повинні використо-вуватися суб'єктами земельних прав тільки у відповід-ності з цільовим призначенням. Використання земель-них ділянок з порушенням зазначеної вимоги незакон-не і тягне за собою певні негативні правові наслідки для суб'єкта (ст. 141 ЗК).

Забезпечення гарантій прав на землю полягає в тому, що Земельний кодекс забезпечує гарантії права влас-ності на землю і право користування землею.

Земельні права суб'єктів (право власності на земель-ні ділянки та право користування ними), а також га-рантії їх здійснення проголошені і закріплені Кон-ституцією України. Так, цим Законом визначені пра-ва і свободи людини і їх гарантії, гарантується право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод, гарантується право власності на земельну ділян-ку (ст.ст. 13, 14, 55). Згідно ст. 153 Земельного кодек-су власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених чин-ним законодавством. Примусове ж відчуження земель-ної ділянки (шляхом її викупу) може бути застосова-не як виняток для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом та за умови попереднього і повного відшкодування вартості земельної ділянки (ст.ст. 146, 147 ЗК). Якщо ж колишнім власником земельної ді-лянки буде встановлено, що земельна ділянка вико-ристовується не для суспільних потреб, він має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом.

Земельне законодавство базується на принципі пріо-ритету вимог екологічної безпеки. Його сутність поля-гає в тому, що при правовому регулюванні використан-ня земель законодавець виходить із необхідності їх правової охорони як елементу екологічної безпеки. При цьому використання значної частини земель без-посередньо поставлено в залежність від забезпечення екологічної безпеки. Це стосується, зокрема, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призна-чення, земель лісового та водного фондів. Щодо зазна-чених земель законодавством встановлений такий правовий режим, який забезпечує їх особливу охорону.

Реалізація цього принципу шляхом впровадження екологічний вимог в земельно-правові норми дозволяє забезпечити здійснення комплексних заходів по охо-роні земель від шкідливих процесів, недопущенню розміщення, будівництва, експлуатації об'єктів, що нега-тивно впливають на стан земель та які призводять до забруднення їх хімічними, радіоактивними, бактеріальними та іншими шкідливими речовинами.

IV. Земельні відносини

1. Земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження зе-млею.

2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

3. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Предметом регулювання земельного права виступа-ють вольові суспільні відносини, об'єктом яких є зем-ля. У процесі взаємодії людини із землею остання виконує різні функції: екологічну, соціальну, політич-ну, економічну та ін. Правова регламентація суспіль-них відносин, пов'язаних з виконанням землею зазна-чених функцій, здійснюється нормами різних галузей законодавства. Земельно-правовими приписами регу-люються відносини щодо землі, яка використовується як головний засіб виробництва в сільському та лісово-му господарстві, як територіальний базис, місце для розташування населених пунктів, різних об'єктів ви-робничого, культурно-побутового та іншого характеру, здійснення несільськогосподарської діяльності тощо. Земельно-правове регулювання в певній мірі здійс-нюється і щодо відносин, які виникають у зв'язку з виконанням землею екологічної функції. В даному випадку мова йде про землю як природний об'єкт, який функціонує незалежно від волі і свідомості людини і потребує належної охорони.

Земельні відносини як вольові суспільні відносини носять об'єктивний характер і є економічними відно-синами. Економічна сутність земельних відносин обу-мовлена відносинами власності на землю як на обов'я-зкову умову матеріального виробництва та іншої соці-альної діяльності.

Земельні відносини, які виникають щодо землі як основного засобу виробництва, територіального базису і одночасно об'єкту природи, що знаходиться у взаємо-дії з навколишнім природним середовищем, тісно по-в'язані із суспільними відносинами, об'єктом яких виступають води, ліси, тваринний і рослинний світ та ін. Саме в силу тісної природної взаємодії між усіма природними ресурсами, серед яких земля займає домі-нуюче місце, земельні відносини поряд з водними, лі-совими та іншими входять до складу єдиної групи екологічних відносин.

У зв'язку з тим, що використання одних природних ресурсів впливає на екологічний стан інших природ-них ресурсів і довкілля в цілому, всі суспільні відно-сини, які при цьому виникають, в тому числі і земель-ні, характеризуються екологічним змістом.

Земельні відносини як складова частина екологіч-них відносин, заснованих на економічних законах роз-витку суспільства, насичені екологічними вимогами, які направлені на забезпечення екологічної безпеки.

В сучасних умовах характер і зміст земельних від-носин суттєво змінюється. Так, в результаті встановлення множинності форм власності на землю, включення