Екологічне законодавсто України та міжнародні договори у сфері охорони навколишнього середовища.

Забезпечення екологічної безпеки за сучасних умов є важливою проблемою державної екологічної політики та невід’ємною умовою сталого економічного розвитку України (-). Це обумовлено значним антропогенним порушенням та техногенною перевантаженістю території України, негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи, неефективним використанням природних ресурсів, широкомасштабним застосуванням екологічно шкідливих та недосконалих технологій, а також природними катаклізмами (-).

Конституція України, зокрема ст.16 встановлює обов’язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків планетарної Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу (-).

Екологічне законодавство України виходить з того, що сучасний стан соціально-економічного розвитку характеризується різким погіршенням екологічної ситуації на місцевому, регіональному і на національному рівнях. Тому значна частина норм екологічного законодавства спрямована на упередження проявів екологічного ризику і небезпеки від стихійних явищ та негативного техногенного впливу з урахуванням економічних можливостей держави.

Однак для того, щоб забезпечити екологічну безпеку на всій планеті Україна приєднується до міжнародних угод, які ставлять за мету покращення екологічного становища у всьому світі.

В 1992 році Україна стала однією з тих країн, що підписали "Порядок денний XXI" Конференції в Ріо-де-Жанейро, тим самим задекларувавши на міжнародному рівні початок процесу стабільного розвитку довкілля вже у незалежній державі.

У червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, яка ухвалила підсумковий документ — Декларацію Ріо. Головна риса цього форуму — найвищий рівень представництва: на конференції були присутні делегації практично всіх держав — членів ООН, причому їх очолювали керівники країн.

Українську делегацію очолював тодішній Голова Верховної Ради України І. С. Плющ, який виступив на конференції зі спеціальною доповіддю.

Декларація Ріо містить 27 принципів, які визначають ставлення ООН до проблем навколишнього природного середовища та розвитку. Вже перший принцип проголошує: "Турбота про людей займає центральне місце в зусиллях щодо забезпечення сталого розвитку. Вони мають право на здорове та плодотворне життя в гармонії з природою".(-).

Декларація розгортає цю тему, наголошуючи на механізмах досягнення закріплених екологічних прав людини. Особливий наголос, тут робиться не лише на функціях держави щодо власних громадян, а й усього міжнародного співтовариства перед цивілізацією. Важливим є те, що Декларація передбачає захист природного середовища та ресурсів навіть для народів, що живуть в умовах гніту та несвободи. Інакше кажучи, ставлення до ресурсів країни вже перестає бути суто її внутрішньою справою, але становить предмет занепокоєння міжнародного співтовариства. Тут, власне, проступає загальна тенденція зміни статусу ООН, міжнародних інституцій взагалі, які пов'язані зі значною активізацією їх діяльності та рішучими діями в оборону прав і свобод людей в "гарячих" точках планети. Для України принципи Декларації Ріо мають виняткове значення, оскільки відомо, що нашій державі не під силу впоратися з існуючими екологічними проблемами, особливо з наслідками Чорнобильської катастрофи. Ця проблема, яка зачіпає інтереси багатьох країн світу, має розв'язуватися їхніми спільно скоординованими зусиллями. Поряд з тим, кожна з країн, що підтримали Декларацію, своєю власною мудрою природоохоронною політикою вносить свою частку в забезпечення сталого, збалансованого розвитку людства в цілому. На цій конференції: від імені нашої країни зазначалося: "будуючи нову, незалежну Україну як державу, інтегровану в європейське і світове співтовариство, "ми будуємо світ XX століття — світ співпраці, взаємодопомоги та глобального екологічного партнерства вільних і рівних народів Землі — планети, яку маємо захистити як найкращий витвір Бога й Природи в безмежному й холодному Космосі". (-). Декларація Ріо об'єднує країни та народи в досягненні поставлених цілей, гуртує їх у всепланетну єдність будівничих своєї власної домівки.

Загалом, за минулі 23 роки з під егідою Європейської Економічної комісії було розроблено 14 міжнародних економічних угод: п’ять конвенцій та дев’ять протоколів – вони стосуються забруднення повітря, оцінки впливу на довкілля (екологічної експертизи), промислових аварій, транскордонних вод. Дані угоди, які виступають важливими елементами загальноєвропейської правової структури, є конкретними ефективними засобами ліквідації колишньої роздільної лінії між сходом і заходом та інтеграції країн з перехідною економікою до пан-Європейського правового та економічного простору.

Серед найбільш важливих міжнародних документів особливе місце посідає Орхуська конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в при прийнятті рішень та правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Конвенція була ухвалена 25 червня 1998 року в датському місті Орху на четвертій конференції міністрів "Довкілля для Європи". Орхуська конвенція - новий тип угод із питань довкілля. Вона: органічно пов'язує екологічні права і права людини; нагадує, що ми несемо відповідальність перед наступними поколіннями; стверджує, що стабільний рух вперед можливий лише за умови об'єднань зусиль усіх небайдужих, тих, хто усвідомлює свою соціальну й людську відповідальність. Мета конвенції - змусити уряди бути більш уважними до проблем довкілля усього, що з ними пов'язано. Документ сформовано на основі конструктивного діалогу між громадськістю та представниками влади в контексті демократії, містить надзвичайної ваги та актуальності для нас положення про залучення громадян до переговорних процесів і втілення в життя міжнародних договорів.

Ідея Орхуської конвенції походить від характеру відносин, що історично склалися між урядами та населенням у західних країнах. Цей документ - не лише екологічна угода, його мета зробити дії урядів відповідальними, прозорими та обачними. Конвенція надає широкі права саме громадськості, тоді як на політичні партії та владу вона покладає обов'язок