Але одним із важливих принципів правової держави, як відомо, є принцип верховенства закону (-). Закон – це акт найвищої юридичної сили в державі. Таке положення Конституції і законів України забезпечує єдність, узгодженість і стабільність всієї правової системи України. У зв’язку з цим при включенні міжнародних договорів в систему джерел українського права виникає питання про співвідношення цих актів із законами. Так міжнародний договір може мати вищу юридичну силу, ніж закон, але тільки після його ратифікації.

С. В.Поленіна підкреслює необхідність вказівки в ст.9 Конституції України на факт ратифікації міжнародних договорів. ” Якщо договір не ратифікований, він повинен мати правову силу того органа, який його видав і не повинен мати приорітета перед нормою закон” (-()

Таким чином положення Конституції України про приорітет правил міжнародного договору перед українським законом залишається неоднозначним, викликає необхідність додаткового роз’яснення.

Більш чітке визначення місця міжнародних договорів в ієрархії нормативно-правових актів держави міститься, наприклад, в Конституції Франції. Так, згідно ст. 55 Конституції Франції договори, які ратифіковані „мають силу, яка є вищою за силу внутрішніх законів з моменту опублікування, при умові застосування кожного договору або згоди іншої сторони”(-).

Фактично у системі українського права є перевага одних правових норм перед іншими серед нормативних актів одної юридичної сили: річ йде про норми головних законодавчих актів в інших галузях законодавства. Такий вид нормативних актів, як головний акт, не передбачено в Конституції України, однак такі акти існують в багатьох галузях законодавства. Головні акти є кодифікованими. С.С.Алексеєв відмічає, що при кодифікованому акті, який є головним в цій галузі, всі інші закони цієї галузі „ якби підлаштовуються до галузевого кодексу (-).

На думку Ю.С.Шемчушенка, „наявність стрижневого кодифікованого акта є показником високого ступеня розвитку відповідної комплексної галузі законодавства”(-).

Отже у зв’язку із можливістю різних трактувань щодо забезпечення приорітета міжнародних договорів перед системою законодавства України слід внести зміни в Конституцію України, пов’язані з вказівкою на ратифікацію міжнародного договору, для закріплення підходу до співвідношення джерел права, який склався в українській правовій системі. Така зміна ліквідує необхідність постійних коментарів на рахунок юридичної сили співставляючих актів.

Третя проблема пов’язана з порушенням правил юридичної техніки в розвитку екологічного законодавства.

Як уже було відмічено, міжнародні договори по охороні навколишнього середовища і природокористування мають пріоритет перед екологічним законодавством у випадку, коли дані документи встановлюють інші правила, які передбачені екологічними законодавчими актами.

Ця норма була закріплена в ст.71Закона України „Про охорону навколишнього природного середовища” та в інших Законах(-).

Таке повторення свідчить про недостатнє опрацювання тексту законодавчих актів, недодержання правил юридичної техніки. Факт багато разового застосування норм Конституції, діючих безпосередньо, в законодавчих актах, відноситься до розповсюдженого виду юридичних помилок, які є наслідком порушення вимог юридичної техніки(-)- надлишкової нормативності. Вказаний недолік екологічного законодавства перш за все повинен бути взятий до уваги в процесі розвитку екологічного законодавства для тогою, щоб регулюючі відносини по охороні навколишнього середовища, раціональному природокористуванні не містили лишніх формулювань.

Таким чином проведений аналіз дозволяє зробити висновок про те, що процес включення міжнародних договорів в систему джерел екологічного права складний. Неповнота положень ст.9 Конституції України, а також неоднозначність і декларативність відповідних формулювань в екологічному законодавстві ускладнює створення умов включення загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, міжнародних договорів в систему права України, правильне розуміння місця міжнародних договорів в ієрархії джерел екологічного права.

Будучи включеними в систему джерел екологічного права, міжнародні договори займають в ієрархії цих джерел місце згідно своєї юридичної сили. Перевагу перед законодавчими актами екологічного законодавства міжнародні договори мають у випадку, коли дані договори встановлюють інші правила, ніж передбачені законодавчими актами екологічного законодавства, але при умові їх ратифікації.

Незважаючи на всі перелічені проблеми, у зв’язку з інтеграцією України до європейських структур необхідно вжити заходи щодо приведення свого законодавства у відповідність з європейським, а це пов’язано з реформуванням правової системи у сфері охорони довкілля. Удосконалення цього законодавства, прискорення процесу його гармонізації щодо законодавства Європейського Союзу дасть змогу підняти на вищий ступінь регулювання екологічної безпеки, дозволить збалансувати правову систему забезпечення її сталого розвитку.