Правотворчість суб'єктів федерації
У федеративних державах чимале значення має правотвор-чість суб'єктів федерації. Наприклад, у ФРН законодавчі повно-важення земель здійснюються в галузях, не віднесених до відан-ня Федерації. Сфера виключної компетенції земель не зазначе-на в Основному законі. До їх відання, як правило, належить регулювання місцевих питань — культура, будівництво, місцеві фінанси.
На схемі це можна зобразити так:
Законодавча компетенція Федерації | Правотворча компетенція земель як суб'єктів Федерації—
суворо визначена в Конституції:
(1) виняткова, тобто самостійна (ст. 71, 73);
(2) конкуруюча, тобто спільна — Федерації і земель (ст. 72, 74, 74-а);
(3) загальні розпорядження (ст.75).— | суворо не визначена в Конституції: (1) участь у федеральної нормо-творчості через Бундесрат (ст. 50);
(2) нормотворчість з питань, не віднесених до компетенції Федерації (ст. 70).
Зупинимося на питанні про співвідношення законодавчої діяльності Федерації і земель ФРН.
1. Виключна компетенція федерального законодавства. Закони приймаються тільки на рівні Федерації, до виключного відання якої належать загальнодержавні справи — зовнішні зносини, обо-рона і безпека, паспортизація, імміграція, фінансове і валютне регулювання, грошова емісія, інформація, зв'язок та ін. Всі вони визначені в Конституції. Федеральний законодавець може деле-гувати землям законотворчі повноваження за предметом своєї виключної компетенції. Проте, як правило, він уповноважує уря-ди земель на видання підзаконних актів з конкретних питань. Такі урядові постанови є нормативно-правовими актами земель.
2. Конкуруюча компетенція Федерації і земель. Землі можуть приймати законодавчі акти у разі невикористання Федерацією своїх законодавчих повноважень у галузі цивільних, криміналь-них, господарських, трудових, земельних, житлових, процесу-альних та інших правовідносин. Конкуруючу компетенцію не можна кваліфікувати як спільне відання Федерації і земель. За-конодавець Федерації має право ґрунтовно відрегулювати ту чи іншу сферу суспільних відносин, щоб уникнути руйнації єдино-го правового або економічного простору країни, коли інтереси однієї землі законодавчим шляхом можуть порушити інтереси іншої землі
3. Компетенція по прийняттю основ федерального законодав-ства. Федерація має право приймати основи законодавства, що:
а) регулюють правове становище посадових осіб, які перебува-ють на службі в органах земель, муніципалітетах та інших орга-нах місцевого самоврядування; б) встановлюють загальні прин-ципи організації і діяльності вищої школи, кінематографії, зем-левпорядкування і землекористування та деякі інші. Землі лише конкретизують основи законодавства.
4. Виключна компетенція законодавчої діяльності земель. До неї входить усе, що не належить до трьом попереднім. У виключ-ній компетенції земель знаходяться конституційне законодав-ство, адміністративний устрій земель, школа, культура, засоби масової інформації, в тому числі кінематографія і преса, оскіль-ки федеральні основи законодавства в цій галузі відсутні. До відання земель належить законодавство про місцеве самовряду-вання. Це правоположення призвело до формування різних си-стем місцевого самоврядування у ФРН.
Федерація має явну перевагу в сфері законодавства. На частку законодавства земель припадає лише одна десята частина всіх законів, які діють у ФРГ, що відповідає Конституції, яка прого-лосила перевагу федерального права над правом земель. Нормативні акти земель є підзаконними. У разі колізії — розбіж-ностей законів земель із загальнофедеральним законодавством — превалюють федеральні закони.
У ФРН має місце залучення земель до участі в європейській нормотворчості. Позиція земель з питань європейської нормотворчості виражається і враховується на рівні Бундесрату, де утворена спеціальна колегія.
Правовий звичай
Правовому звичаю як джерелу права відведена допоміжна роль. Закон як писаний нормативний акт підкріплює свою силу й загальновизнаність завдяки базуванню на звичаї. Тлумачення закону, щоб зробити його доступним для населення, здійсню-ють з погляду звичаю. Це спостерігається, наприклад, у Нідер-ландах і стосується головним чином торгових порядків. Зберег-лися й інші звичаї, що визнаються не повною мірою. Один із головних принципів сучасної парламентської системи Нідерлан-дів — «міністри не можуть залишатися на посаді, якщо вони втратили довіру парламенту» — не записаний у Конституції і є правовим звичаєм, що оформився в 1867 p.
Проте роль правового звичаю в країнах романо-германського типу обмежена, а в деяких із цих країн зведена на ні. Він виконує другорядну роль як джерело права внаслідок того, що історично багато які із звичаїв вже закріплені в законі. Право-вий звичай може бути лише доповненням до закону. Мабуть тільки в Італії він зберіг характер самостійного джерела права.
Правова доктрина
Правова доктрина у свій час (до XX ст.) відіграла позитивна роль. Виступаючи як одне із джерел права, вона сприяла сприй-няттю римського права. Правова доктрина створювалася в університетах і впливала на формування системи права і структуру правових норм.
З затвердженням буржуазних відносин у другій половині ХІХ ст. концептуальною основою правотворчості, тлумачення і застосування права стала доктрина юридичного позитивізму (П Лабанд, К. Бергбом — у Німеччині). Відповідно до цієї докт-рини творцем права вважалася держава, а право і закон ото-тожнювалися, тому юридичний позитивізм ще одержав назву этатичного (державницького) позитивізму. Як головний елемент правової системи розглядалося законодавство (система норматив-но-правових актів). Основна вада юридичного позитивізму поля-гала у звуженні сфери правового регулювання до законотворчо-сті. Його позитивною рисою були акцентування уваги на цінності і важливості правопорядку для суспільства, орієнтація на додер-жання законності, законослухняну поведінку.
Будучи одним із неофіційних джерел права, доктрина в XX ст. відсунута на другий план основним офіційним джере-лом — законом, про що свідчить кодификація законодавства. Проте вона і задач значно впливає на розвиток права. Нині роль правової доктрини визнається в законопідготовчій роботі й правозастосовній діяльності — при тлумаченні норм права. Доктри-на допомагає розробці сутністно-категоріального апарату юри-дичної науки, її методології, чим користується законодавець. При створенні нормативно-правового акта творець закону ке-рується науково-доктринальним підходом до розуміння права, тлумачення правової держави