Між нормами, відпрацьованими судовою практикою, і нор-мами, створеними законодавчим органом, є розходження. Дія судової практики в країнах романо-германського типу відбувається в межах, встановлених законодавцем. Створена судовою практикою правова норма носить обмежений характер, оскільки не володіє такою ж загальністю і узагальненість як норма права, що виходить від парламенту. При розгляді нової справи вона може не враховуватися. У цьому полягає головна відмінність норми, створеної в процесі судової діяльності країн, що належать до романо-германського типу, від пріоритетного становище судового прецеденту в країнах англо-американського права.

Отже, романо-германський тип правової системи характеризується пріоритетом норми, що міститься в законодавчих актах. Проте він припускає і пошук кожним юристом у конкретному питанні рішення, що відповідає принципу справедливості.

Кодифікація

Континентальні системи ще відомі як кодифіковані правові системи, оскільки їх відмітною рисою є наявність кодексів з високим рівнем узагальнення і систематизації значної частини законодавства. Тут велике значення надається підготовчим законопроектним роботам, коментарям авторів до проектів зако-нів, матеріалам обговорень. Вони використовуються в процесі офіційного тлумачення законодавства.

Особливості кодификації в країнах романо-германського типу полягають у такому.

1. Розробляються кодекси галузевого характеру. Вже перші з них — Французький цивільний кодекс 1804 p.. Німецьке Цивіль-не уложення 1896 p.. Швейцарський цивільний кодекс 1907р. та ін. — мали галузеву спрямованість. Таку ж спрямованість вони мають і нині, хоча у них з'явилися явно виражені особливості.

2. У кодекси включаються як законодавчі, так і підзаконні акти. Це пояснюється значною роллю делегованої правотворчості — делегування парламентом низки повноважень щодо ви-дання законів уряду.

3. Створюються кодекси і комплексно-галузевого характеру (комплексне законодавство). В них містяться норми декількох галузей права для регулювання відносин у конкретній сфері про-мисловості, господарства чи культури.

У кодексах і законах кожної держави висвітлюються особ-ливості внутрішньополітичного життя країни та її правових традицій.

У Франції законодавство зберігає традиційну наполеонівську форму систематизації — цивільний, кримінальний та інші кодек-си, зміни в яких також проводяться шляхом видання законів, якщо законодавець не наказує іншого. Юридичну чинність збе-рігає дотепер й Декларація прав людини і громадянина 1789 p. як складова частина Конституції Франції 1958 p. Також має юри-дичну силу преамбула до Конституції 1946 p., що містить розго-рнутий виклад демократичних прав і свобод громадян. З п'ятьох наполеонівських кодексів три — Цивільний, Торговий і Кримі-нальний — визнаються, як і раніше, чинними, хоча вони і за-знали значних змін. Адміністративний і Цивільні кодекси слу-жать формою консолідації законів, декретів, регламентів уряду, судових рішень і міжнародних актів Спроба звести трудове законодавство до «трудового кодексу» вдалася лише частково. У результаті утворилися скоріше компілятивні зібрання норма-тивно-правових актів, ніж єдиний, зведений, юридичне і логіч-но цілісний, внутрішньо узгоджений нормативний акт.

Відійшовши від традиційної класичної кодификації, Фран-ція віддала перевагу консолідації — упорядкуванню нормативних актів шляхом логічного перегрупування, виробленого, як пра-вило, без зміни змісту складових їх норм. Результатом такої фор-ми систематизації нормативно-правових актів стали галузеві збір-ники, що включають норми як законодавчих, так і підзаконних актів, які не зазнали переробки і удосконалення.

Після оформлення Бельгії як самостійної держави (1830 p.) основу її законодавства склали п'ять французьких кодексів: Ци-вільний, Торговий, Кримінальний, Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний. Цивільний кодекс з тією ж струк-турою діє і нині, щоправда, зі зміненим змістом. Торговий ко-декс (прийнятий у 1872 p.). Кримінально-процесуальний кодекс (прийнятий у 1878 p.) включали і нині містять розділи, запози-чені із кодексів Франції. У такому ж плані складений і прийня-тий у 1967 p. Судовий кодекс, що регулює організацію судів, трибуналів, їх компетенцію і порядок діяльності.

В Італії, так само, як і у Франції, кодификація здійснюється з XIX ст. Вона провадиться головним чином відповідно до галу-зей права: Цивільний, Торговий, Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний (1865 p.) кодекси. Пізніше два із них були удосконалені з техніко-юридичної сторони — Торговий (1882 p.) і Кримінально-процесуальний (1913 р.). У 1889 p. був прийнятий перший Кримінальний кодекс, який містив широко подану систему обставин, що пом'якшують покарання, і відмо-ву від смертної кари. У 1930 p. він був замінений новими Кримі-нальним і Кримінально-процесуальними кодексами. У наші дні діє Кримінально-процесуальний кодекс 1988 p., що спростив вирішення деяких процедурних питань і правовий статус учасни-ків судового процесу.

Продовжує діяти Цивільний кодекс Італії 1942 p., який за структурою наближається до французького кодексу, ніж до ні-мецького. На ньому позначився вплив і швейцарського зобов'я-зального закону. На відміну від більшості країн Європи (Іспанії, Бельгії, Португалії, Австрії, Німеччини), де є окремі торгові ко-декси, італійський Торговий кодекс 1882 p. входить до складу Цивільного кодексу 1942 p. Навігаційний кодекс 1942 p. є істот-ним доповненням до Цивільного кодексу.

Цивільний кодекс і Закон про шлюб зазнали поступових змін щодо розлучення. Тривалий час в Італії не дозволялося розлу-чення. Внаслідок значного впливу католицької церкви допуска-лося лише юридичне оформлене роздільне проживання чолові-ків. Тільки в 1987 p. був прийнятий закон № 47, яким роздільне проживання чоловіків протягом трьох років визнавалося достат-ньою підставою для розлучення. Було передбачено чергове ви-конання батьківських обов'язків розлученими чоловіками.

У ФРН серед форм систематизації законодавства перевага віддається консолідації. Відповідно до закону 1958 р. про зібрання федерального права систематизації підлягають видання, в яких публікуються закони і підзаконні акти. Сюди не входять закони про державний бюджет, акти про тарифи, статути публічно-пра-вових корпорацій і фірм та ін. За період 1958-1963 pp. були опубліковані «Зібрання федерального права» — зібрання чинно-го законодавства ФРН, систематизоване по таких головних га-лузях права і