Втрата діянням характеру суспільно небезпечного — це або втрата ним зовсім суспільної небезпечності, або втрата її в такій мірі, при якій діяння внаслідок своєї малозначності визна-ється незлочинним. Втрата діянням характеру суспільно небезпеч-ного може бути двох видів. Перший з них пов'язаний з втратою су-спільної небезпечності певного виду злочину. Така втрата може мати місце насамперед внаслідок швидких змін у тих чи інших сферах життя суспільства, при яких законодавець не встигає відповідним чином змінити ознаки кримінально-правового примусу. Крім того, втрата суспільної небезпечності виду злочинів може бути виклика-на змінами місця, часу та інших обставин, лише при наявності яких діяння і визнається суспільно небезпечним. Так, ст. 336 КК перед-бачає відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією. З припиненням або скасуванням мобілізації може відпасти і суспіль-на небезпечність таких діянь. Так, якщо посадова особа внесла завідомо не-правдиві відомості до офіційних документів державної звітності, а потім форми цієї звітності були скасовані, то і раніше вчинене служ-бове підроблення в цій частині (ст. 366 КК) втрачає характер су-спільно небезпечного діяння.

Другий вид втрати діянням характеру суспільно небезпечного має місце тоді, коли зміна обстановки тягне за собою втрату суспіль-ної небезпечності лише окремого, конкретного діяння, вчиненого особою, хоча в цілому даний вид діянь, як і раніше, визнається зло-чинним. На практиці мали місце випадки звільнення від криміналь-ної відповідальності за незаконну порубку лісу, оскільки після вчинення злочину було прийняте рішення про необхідність прове-дення меліорації на даній ділянці лісу і вирубки тут усіх дерев.

Звільнення від кримінальної відповідальності при втраті діянням характеру суспільно небезпечного слід відрізняти від випадків де-криміналізації даного діяння, при якій законодавець виключає його із числа суспільно небезпечних і кримінально протиправних. У та-кому разі діють правила про зворотню дію в часі кримінального за-кону, який скасовує злочинність діяння (ст. 5 КК).

Стаття 48 КК може бути застосована і за умови, якщо після вчи-нення злочину обстановка змінилася таким чином, що внаслідок цього особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпеч-ною. Висновок про це будується на основі характеристики даної особи (соціальної, психологічної, демографіч-ної, кримінально-правової та ін.), а також оточуючої її обстановки, тобто зовнішніх стосовно цієї особи умов (оточення в побуті, сім'ї, на роботі тощо). Встановлення цієї обстановки має значення для оцінки її зміни і впливу на суспільну небезпечність даної особи під час розслідування або розгляду справи в суді. На практиці до змін обста-новки відносять призов до Збройних Сил України або звільнення із армії, влаштування на роботу або звільнення з роботи, розрив зв'язків з особами, що примусили вчинити злочин, тощо.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК)

Існування давності притягнення до кримінальної відповідальності М.С. Таганцев обґрунтовував, з одного боку, непотрібністю й безцільністю призначення у таких випадках покарання, а, з іншого, процесуальними труднощами відновлення подій минулого, внаслідок чого кримінальне переслідування перетворюється у даремну трату зусиль держави 6.

Стаття 49 КК встановлює строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути піддана кримі-нальній відповідальності за раніше вчинений злочин. Закінчення цих строків є підставою обов'язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності. Вона передбачає п'ять строків давності:

1) два роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менше суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п 'ять років з дня вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років з дня вчинення тяжкого злочину;

5) п 'ятнадцять років з дня вчинення особливо тяжкого злочину.

Для правильного обчислення цих строків необхідно визначи-ти початковий і кінцевий моменти їх перебігу.

Початковим моментом перебігу давності є день, коли злочин був закінчений (завершений). Іноді визначення цього моменту викликає труднощі, проте наука і практика виробили на цей рахунок певні рекомендації. Так, перебіг строку давності для злочинів з матеріаль-ним і формальним складами починається з дня завершення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), передбаченого криміналь-ним законом. Строк давності щодо триваючих злочинів обчислю-ється з дня припинення їх з волі або поза волею особи (наприклад, з дня з'явлення із зізнанням, затримання і т.ін.), а щодо продовжу-ваних злочинів — з дня вчинення останнього діяння з числа тих, що становлять продовжуваний злочин. Початком обчислення строків да-вності при попередній злочинній діяльності слід вважати день, коли були припинені чи не вдалися підготовчі дії або злочин не був дове-дений до кінця з інших причин, що не залежать від волі винного. При співучасті початковим вважається день, в який була завершена та роль, що виконував конкретний співучасник.

Частина 1 ст. 49 встановлює і кінцевий момент обчислення стро-ків давності — ним є день набрання законної сили обвинувальним виро-ком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 401 КПК вирок місцевого суду на-бирає законної сили після закінчення строку на подання апеляції, а вирок апеляційного суду — після закінчення строку на