подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляції, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповід-но апеляційною чи касаційною інстанциєю, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Отже, якщо зазначені в ч. 1 ст. 49 строки минули до дня набрання сили обвинувальним вироком суду, то особа, яка вчини-ла цей злочин, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.
Сприятливий перебіг строків давності можливий лише при додержанні особою, яка вчинила злочин, двох умов: така особа про-тягом строків, зазначених у ч. 1 ст. 49 КК, не повинна: 1) перехову-ватися від слідства або суду і 2) вчинити новий злочин певного виду, а саме: середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий.
Якщо особа, яка вчинила злочин, ухиляється від слідства або суду, то відповідно до ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності припиняється. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення осо-би із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минули п 'ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.
Під переховуванням від слідства або суду розуміється вчинення особою дій, що свідчать про її прагнення ухилитися від кримінальної відповідальності (наприклад, зміна місця проживання, нез'явлення без поважних причин до слідчого або в суд тощо). Проте при цьому особа повинна бути відома органам слідства або суду, котрі повинні вести розшук злочинця, який переховується. Як правило, це має місце після винесення постанови про притягнення конкретної особи як обвинува-ченого та оголошення її розшуку або обрання запобіжного заходу.
Зупинення давності означає, що час, який минув з дня вчинення злочину, до дня, коли особа почала переховуватися від слідства або суду, не втрачає свого значення, він зберігається і зараховується в строк давності, що продовжує обчислюватися (а не починається спо-чатку) зі дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. З'яв-лення із зізнанням — це добровільне особисте з'явлення особи, яка переховується від слідства або суду, до прокурора, слідчого, органу дізнання або суду з усною або письмовою заявою про обставини вчинення злочину і переховування від слідства або суду. Затриман-ня являє собою захід процесуального примусу, відповідно до якого особа на короткий строк поміщається в приміщення для утримання затриманих і в такий спосіб позбавляється волі.
Особа, яка вчинила злочин і переховується від слідства або суду, не може все життя, що залишилося, перебувати під постійним стра-хом, що в будь-який час, скільки б часу не пройшло з дня вчинення злочину, вона може бути за нього притягнута до кримінальної від-повідальності. Тому в ч.ч. 2 і З ст. 49 КК встановлено, що особа, яка переховується від слідства або суду, в будь-якому випадку звільня-ється від кримінальної відповідальності, якщо: 1) з дня вчинення злочину пройшло не менше п'ятнадцяти років і 2) давність не була перервана вчиненням нового злочину — середньої тяжкості, тяжко-го або особливо тяжкого.
Якщо до перебігу зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст. 49 КК строків особа вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особ-ливо тяжкий злочин, то відповідно до ч. З ст. 49 перебіг давності переривається. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. Переривання давності означає, що час, який минув з дня вчинення першого злочину, втрачає своє значен-ня. Він визнається юридично незначущим і при новому обчисленні давності взагалі не береться до уваги. При перериванні давності з дня вчинення нового злочину починають обчислюватися самостій-но і паралельно два строки давності: один за перший, а інший — за другий злочин. Ці строки не складаються і не поглинаються, а об-числюються окремо за кожний злочин.
Якщо ж протягом строку давності особа вчинить злочин невели-кої тяжкості, то обчислення давності по першому злочину не пере-ривається, а продовжується. Одночасно з ним паралельно і самостій-но починає обчислюватися строк давності за новий злочин з дня його вчинення.
Додержання вимог, передбачених ч.ч. 1-3 ст. 49 КК, як прави-ло, є безумовною підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. З цього правила, проте, закон знає два винятки: один — факультативний, а інший — обов'язковий.
Факультативний виняток полягає в тому, що якщо після вчи-нення особливо тяжкого злочину, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, минув п'ятнадцятирічний строк давності, то питання про застосування давності вирішується судом. У суду є два варіанти вирішення цього питання: 1) застосу-вати давність і на цій підставі звільнити особу від кримінальної від-повідальності за раніше вчинений нею особливо тяжкий злочин або 2) не застосовувати давність, у зв'язку з чим винести обвинувальний вирок, а також призначити винному покарання. При цьому, якщо суд переконається, що винний все ж заслуговує на довічне позбавлення волі, він, однак, не має права його призначити (ч. 4 ст. 49 КК), а за-міняє його позбавленням волі на певний строк відповідно до санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин.
Обов’язковий виняток із загального правила про застосуван-ня строків давності полягає в тому, що давність не застосовусться відносно осіб, що вчинили злочини проти миру і безпеки людства, передбачені статтями 437-439, ч. 1 ст. 442 КК (планування, підго-товка, розв'язування та ведення агресивної війни, порушення зако-нів та звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, гено-цид). Це