Найнижчим рівнем роботи мережі є рівень апаратури та ліній зв’язку. Базу Інтернету створюють вузлові комп’ютери або просто вузли, що об’єднані каналами зв’язку найрізноманітнішого різноманітного типу – від телефонних до супутникових. Як правило, це могутні UNIX-станції, які здатні забезпечувати одночасну роботу у мережі багатьох тисяч користувачів. Такі вузлові центри зараз називають Інтернет-провайдерами, тобто постачальниками послуг[1,с. 95].

Оскільки Інтернет започатковувався в США, то ця країна є основним місцем концентрації провайдерів першого рівня (в районах Нью-Йорку та Сан-Франциско).

До провайдерів першого рівня підключаються провайдери другого рівня – транснаціональні провайдери. До них, відповідно, провайдери третього рівня – регіональні, а до них підключені місцеві провайдери. До всіх цих провайдерів ми можемо під’єднатися (звичайно, якщо вони надають послуги кінцевому споживачу). Причому, якщо у вашій організації є вже декілька комп’ютерів й ви створили свою локальну мережу, то ви підключитися всією мережею. Під’єднання нашого комп’ютера до комп’ютера провайдера (який є сервером) іде через певну лінію зв’язку і не буває постійним. А ось наш провайдер майже постійно підключений до Інтернету (свого провайдера вищого рівня).

Інформація в мережі зберігається і на комп’ютерах провайдерів, і на спеціальних комп’ютерах, які називають інформаційними серверами [10, с.27].

Мережа, що пройшла період зародження та перейшла до розширення і розвитку, починає клонуватися у буквальному значенні цього слова. З’являються нові доменні знаки www2., www3., www4., і так далі створюються нові тематичні, професійні і географічні домени, за розмірами порівнювані із самою Інтернет у 90-х роках. Різниця між тематичними і географічними зонами в основному полягає тільки в електронній адресі та у змісті Інтернет – порталі, зміст та характер же самих ресурсів і взаємозв’язків між ними, як і раніше, уніфікується й усереднюється для того щоб спростити пошук, зробити універсальними механізми пошуку і обміну інформацією [21, с. 24].

Інтернет більше нагадує не схему, а живий організм. І навіть не через свою складність, а тому, що постійно змінюється. Окрім того, мережа має здатність до самоорганізації та самолікування. Основу її складають сервери (вузли). Інформація, що передається має пройти через десятки серверів. Шлях, яким іде повідомлення, завжди гнучкий, його ніколи не можна передбачити і при цьому використовуються різноманітні засоби зв’язку. Якщо певний сервер у ланцюжку тимчасово відключився, передавання інформації не зупиниться, а просто автоматично піде в обхід, іншою дорогою. За цим теж слідкують спеціальні програми, про які нам непотрібно знати детально – головне, що вони нам допомагають [10, с.. 27].

Напевне самим важливим аспектом роботи Національного наукового фонду США являється те, що забезпечений доступ в мережу практично всім бажаючим. Національний науковий фонд фінансував підключення університету в мережу лише в тому випадку, якщо той університет планував надавати доступ іншим. Тому всі, хто приходив в коледж, могли стати користувачами Інтернету [5,с. 16].

На думку зарубіжного дослідника Дайсона Е.І., Інтернет не має незалежного існування. Він важливий для нас не тому, що становить якусь самодостатню містичну сутність, а тому, що люди в ньому спілкуються, залагоджують справи й діляться думками. Це могутнє знаряддя інтеграції місцевих економік до глобальної економіки та утвердження їхньої присутності у світі [7, с. 22].

Розвиток Інтернету в Україні почався трохи пізніше, ніж в Америці та Західній Європі. На початку дев’яностих років минулого століття з’явилася лише електронна пошта. Використання інших можливостей мережі Інтернет в Україні почалося в 1996-1997 років. Зараз послуги Інтернету в Україні ще не впорядковані, але досить розвинені: в галузі нараховується більше ніж 400 провайдерів Інтернет – послуг, а число активних користувачів та користувачок наближається до мільйона.

За даними компанії Gfk-USM кількість тих, хто постійно користується Інтернетом, в січні 2001 року становила 4,6 % населення України, в січні 2002 року – 5,5 %,а вже в лютому 2003 року збільшилося до 6,4%. При цьому соціологічні опитування показують, що можливість користування Інтернетом мали 9% тих, хто мешкає в Україні. А за інформацією української преси у лютому 2003 року персональний комп’ютер(настільний або ноутбук) мали вдома 4,1% населення України [10, с.13].

Традиційно впливовість засобів масової комунікації на політичні процеси залежить від обсягу його аудиторії; і тут стосовно Інтернету ми спостерігаємо цікаву тенденцію. З одного боку, важливим чинником, що обумовлює значення Всесвітньої мережі, є її величезна аудиторія, причому з кожним роком ми спостерігаємо зростання кількості користувачів Інтернету на планеті у цілому і в Україні зокрема. На перше півріччя 2007 року, за даними прес-служби Департаменту інформатизації та зв’язку України, чисельність унікальної української Інтернет-аудиторії складала 4,7 млн. користувачів, тобто Інтернетом користуються 10% населення країни (за іншими даними, наприкінці 2006 року в Україні користувалися Інтернетом 18% дорослого населення. З іншого боку, на думку дослідників, Інтернет здатний справляти реальний вплив на політичних процес за умови активності 3% від усього населення) [24, с.102].

В Україні існує більше 3000 комп’ютерних клубів(із них тільки 30% пропонують вихід в Інтернет) та Інтернет-кафе. Відвідувачі мають змогу виходити в Інтернет за плату, що варіюється від 1 до 6 гривень за годину. Крім того «Укрпошта» створила 28 пунктів доступу до Інтернет в своїх територіальних відділеннях (із них 8 – в сільській місцевості).Обласні бібліотеки теж є мережею публічного доступу до Інтернету[10,c.13].

Дослідниця мас-медіа Саркісова К.І. зазначає, що, мережу Інтернет можна використовувати як винятково ефективний інструмент для