Висновки

Інтернет – це сукупність комп’ютерних мереж, що «обплутує» усю земну кулю, зв’язує урядові, військові, освітні, комерційні структури, а також окремих громадян; це об’єднання транснаціональних комп’ютерних мереж, що працюють за різними протоколами та з’єднують всі можливі типи комп’ютерів, фізично передають дані всіма допустимими типами носіїв: по телефонному дроту, оптоволокну, через супутникові канали, радіомодеми.

Мережа Інтернету з’явилася у 1969 році внаслідок спроб об’єднати мережу Міністерства оборони США ARPANET з різноманітними радіо- і супутниковими мережам. Мережа ARPANET (Advanced Rescarch Project Agency Net – мережа управління перспективними дослідженнями) була експериментальна, створена з метою забезпечення військових досліджень, зокрема, науково-дослідницьких робіт по створенню мереж, стійких до часткових віднов, а також зв’язати мережі між собою з урахуванням відпрацювання методів підтримки зв’язку у випадку ядерного нападу. Ця мережа об’єднала учбові заклади, військові організації та їх підлеглих. Засновники ARPANET на початку дозволяли вченим тільки увійти у систему і запустити програму на віддаленому комп’ютері. Незабаром до цих можливостей добавились передача файлів, електронна пошта та списки розсилки.

У 1983 році, Агентство зв’язку Міністерства оборони США прийняло рішення про використання протоколів ТСР/ІР на всіх вузлових машинах ARPANET. Таким чином, було встановлено стандарт, завдяки якому могла розвиватись мережа Інтернету. З цього моменту стало можливим добавляти шлюзи і приєднувати до Інтернету нові мережі, у той час, як початкове ядро залишалось незмінним.

В 1987 році компанія Mecit Network Inc., що координували обчислювальну мережу учбових закладів штату Мічіган, отримала контракт на керівництво і розвиток мережі NSF. Застаріла конфігурація була доповнена більш швидкісними телефонними лініями, і більш швидкодіючими комп’ютерами. Процес нарощування потужності мережі продовжується і сьогодні, що дозволяє забезпечувати доступ до мережі практично всім бажаним.

На початку 1990-х років уряд володів більшою частиною Інтернету, хоча дедалі більша частка устаткування, яким він опікувався, стояла в комп’ютерних центрах, університетах, дослідних установ та приватних компаній.

Інтернат сьогодні – це мільйони комп’ютерів по всій земній кулі, набір стандартних протоколів, мережа з мереж. Це можливість спілкування мільйонів людей в різних частинах світу, незалежно від їх суспільного стану і роду занять. Це засіб отримання та публікації будь-якої інформації, укладання договорів і проведення дозвілля, висловлювання власних поглядів на державну політику, участь у дискусійних клубах, надання різноманітних послуг для громадськості, пошуки волонтерів, залучення широкого загалу для виконання конкретних акцій організацій.

Відкритість обміну інформацією є одним із принципів Інтернету. В Інтернеті відчутні перешкоди на шляху інформаційної експансії, що дозволяє вільно грати на політичному полі не тільки вітчизняним гравцям, але й зовнішнім політичним силам. Водночас доступність різноманітних джерел інформації, розрахованих на внутрішнього споживача, може використовуватись у площині міжнародних відносин як при створенні позитивних, так і при створенні негативних стереотипів.

Інтернету властиві швидкі темпи поширення інформації: інформація про подію може з’явитись на інформаційному порталі практично через кілька хвилин, а режим «живої камери» дозволяє користувачеві бути безпосереднім свідком подій.

Не контрольованість Інтернету відкриває широкий простір для брудних інформаційних технологій. Зокрема, це стосується розповсюдження компрометуючої інформації через спеціальні портали, ламання програм та сайтів хакерами, виведення з ладу величезних кількостей комп’ютерів, відсутність цензури, а також порносайти та різні збочення.

Сьогодні Інтернет став повсякденним засобом передачі інформації будь-якого характеру, який є доступним кожному, хто має персональний комп’ютер, та, завдяки засобам супутникового зв’язку, з кожної точки на планеті. На перше півріччя 2007 року, чисельність української Інтернет-аудиторії складала 4,7 мільйони користувачів та 100 мільйонів користувачів по-всьому світу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Антонов В.М. Сучасні комп’ютерні мережі. – К.: «МК – Прес», 2005. – 480 с.

Бернская конвенція об охране літературних і художественних призведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, измененний 2 октебря 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – 120 с.

Буров Є.В. Комп’ютерні мережі: Підручник. – Львів: « Магнолія 2006», 2007 – 262 с.

Вершинин М.С. Политичиская комуникация в информационном обшестве. – СПб.: Изд – во Михайлова В.А., 2001. – 253 с.

Глумаков С.В. , Ломотько Д.В., Мельников В.В. Робота в сети Internet: учебный курс / Худож. – оформитель А.С Юхтемен. Харьков: Фолио, 2002. – 346 с.

Готун Андрій. Еволюція процесу виборчих компаній в мережі Інтернет. « Досвід США і Великої Британії «// Політичний менеджмент. – 2007. – №3. – С.113-125.

Дайсон Естер. Життя за доби Інтернету RELEASE 2.1 К.: Видавничий дім « Альтернативи» , 2002. – 344 с.

Девтеров І.В. Інтернетика: необхідність філософсько – методологічної експлікації // Вісник КНУ: Філос. Політол. – №49 – 51. – 2003. – С. 63 – 66.

Дибкова Л.М. Інформатика і комп’ютерна техніка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: « Академвидов», 2002. –320 с.

Інтернет для третього сектору. Підруч. Для НУО /Між нар. громад. орг. «Інтерньюз – Україна». – К., 2003. – 170 с.

Кузнєцова О.Д. Засоби масової комунікації: навч посіб. – Львів, 2003. – 182 с.

Михайлин І.Л. Основи журналістики: Підручник. Вид. 3-е доп. і поліпш. – К.: ЦУЛ, 2002. – 284 с.

Осика Галина. Використання глобальної мережі Інтернет у політиці: комунікативний та маніпулятивний аспекти…/ Схід. – 2006. – №5(77). – С. 95 – 97.

Паньо Т. Про вплив Інтернету на світосприйняття молоді. //Урок Української. – 1999. №9-10. – С. 58 -59.

Пасько В.П. Еффективная робота в Интернете. – СПб.: Питер, 2003. – 543 с.

Ратушний Тарас. Українська література в нетрях Інтернету //