Курсова робота

з дисципліни „Трудове право”

на тему:

„Єдність та диференціація в правовому регулюванні праці”

ПЛАН

Вступ………………………………………………………………………

Розділ І

Єдність та диференціація, як основні складові правового регулювання праці.....................................................

Розділ ІІ

Єдність правового регулювання праці ……………………………………………

Розділ ІІІ

Диференціація правового регулювання праці…………………………………….

Висновок…………………………………………………………………………….

Список використаних джерел та літератури………………………………………

ВСТУП

Трудове право займає важливе місце серед інших галузей права, і важливість ця пояснюється значенням праці в суспільстві.

Трудове право України встановлює порядок виникнення, зміни та припинення трудових відносин робітників і службовців, міри їх праці і міру винагороди за працю, правила внутрішнього трудового розпорядку підприємств, установ і організацій, заохочення і дисциплінарні стягнення, правила охорони праці, порядок розгляду трудових спорів і укладення колективних договорів.

Характерною особливістю права є те, що воно відображає тільки сучасні суспільні відносини. Не може регулюватись минуле, бо воно є незворотним. Те ж саме можна сказати й про майбутнє. Його можна передбачити, уявити, але не урегулювати.

Система джерел трудового права відрізняється від джерел інших галузей права тим, що в регулюванні праці важливе місце займають локальні (місцеві) норми права, які приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях власником або уповноваженим ним органом за погодженням з трудовим колективом чи профспілковим комітетом. Завдяки локальному регулюванню праці розвиваються демократичні засади у виробничій діяльності. Співвідношення ж локального і централізованого регулювання є показником демократизму існуючої правової системи суспільства. Локальна нормотворчість здійснюється безпосередньо учасниками трудових відносин, які беруть участь у створенні цих норм, можуть впливати на їх зміст. Це дає можливість працюючим знати обсяг належних їм прав та обов’язків, що визначені локальними нормами, максимально пристосовуючи їх для реалізації своїх інтересів та задоволення потреб.

Трудове законодавство в останні роки перетерпіло значні зміни. Прийнято закони, що цілком обновили окремі правові інститути трудового законодавства, наприклад, закони, що визначають правовий статус нових організаційно-правових форм юридичних осіб – акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю, що укладають із працівниками трудові договори; закони, які вирішують окремі, але дуже важливі питання – про відшкодування моральної шкоди, про осіб, які мають право на пільги при навчанні без відриву від роботи і т.д. Існують і інші нові положення, застосування на практиці яких відіграє важливу роль для захисту як працівників, так і роботодавців.

Нові форми економічних і соціальних відносин зажадали перегляду і зміни багатьох інститутів трудового права як науки, перетворивши радянське трудове право в українське трудове право.

Відбувається зміна всієї законодавчо-нормативної бази країни, приймаються нові закони.

Розділ І Єдність та диференціація, як основні складові правового регулювання праці.

Об’єктом регулювання трудового права є суспільні трудові відносини, змістом яких виступає праця. Будучи урегульованими нормами права, суспільні трудові відносини, набувають форми правових відносин. Саме ці відносини становлять головну, найчисленнішу групу відносин, що регулюються трудовим правом.

Єдність трудового права полягає у спільності конституційних принципів, основних трудових прав і обов’язків працівників і роботодавців. Він полягає також у загальних нормативно-правових актах трудового законодавства, що поширюються на всю територію України; у загальних положеннях першої глави Кодексу, які регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Диференціація правового регулювання праці здійснюється за певними факторами, які враховуються законодавцем при нормотворчості.

Трудове законодавство України характеризує метод єдності й диференціації правового регулювання праці. Правові норми у сфері праці поділяються на дві групи: загальні та спеціальні (рис. 2.6).

Спеціальні норми конкретизують загальні норми, доповнюють їх, а в деяких випадках встановлюють винятки із загальних норм трудового законодавства.

Диференціація правового регулювання праці за категоріями працівників проводиться різними правовими способами:

1) занесення до спеціальних статей чи окремих глав в КЗпП щодо особливостей регулювання праці деяких категорій працівників1;

2) прийняття нормативно-правових актів, які визначають особливості регулювання праці деяких категорій працівників2.

Диференціація умов праці працівників виявляється у встановленні особливостей прийняття та звільнення з роботи, регулюванні робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, дисциплінарній та матеріальній відповідальності деяких категорій працівників (наприклад, жінок, інвалідів, неповнолітніх). Чинним законодавством про працю встановлено додаткові підстави розірвання за певних умов (ст. 41 КЗпП) трудового договору за ініціативою роботодавця з окремими категоріями працівників.

Розділ ІІ Єдність правового регулювання праці

Регулювання трудових та інших, тісно пов’язаних з ними відносинами здійснюється законодавством про працю. Згідно з ст. 4 Кодексу Законів про Працю, законодавство про працю складається з Кодексу Законів про Працю та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

В Україні єдність правового регулювання трудових відно-син базується на ст. 21 КЗпП, яка юридично закріплює прин-цип рівності трудових прав, що конкретизуються в інших стат-тях КЗпП та законодавчих актах про працю.

Сучасний цивілізова-ний світ намагається більш послідовно здійснювати принцип рівності громадян. Відповідно до цього держави забезпечують єдність правового регулювання трудових відносин, що здій-снюється загальним законодавством про працю, єдиним для всіх працівників.

Однією з особливостей трудового права є застосування принципу єдності й диференціації в правовому регулюванні праці. Відповідно норми трудового права поділяються на дві групи:

1) загальні норми, які поширюються на всіх працівників;

2) спеціальні норми, які поширюються на окремі кате-горії працівників (неповнолітніх; жінок; інвалідів; праців-ників, зайнятих на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці; осіб, котрі працюють у районах з особливими природними географічними та геологічними умовами тощо).

У співвідношенні загальних і спеціальних норм вира-жається єдність і диференціація трудового права. Принцип єдності виявляється в загальних нормах, а диференціація — в спеціальних. Загальні норми обов'язкові для всіх влас-ників